Кременець. Волинський Барбізон

1227 - перша писемна згадка про поселення Кременець, пов’язана з битвою волинського князя Данила Романовича з військами угорського короля Андраша II
1636 - почала діяти Братська школа як філія Києво-Могилянської колегії.
1795 - після ІІІ поділу Речі Посполитої Кременець окупувала Російська імперія.
1805 - відкривається Волинська гімназія. Термін навчання у гімназії становив 10 років. Навчання в гімназії, а пізніше в ліцеї було безплатним. Виняток становили тільки предмети, що входили до циклу фізичного та естетичного виховання (верхова їзда, танці, фехтування, музика, малювання тощо).
1807 – відкриття школи практичних механіків та школу землемірів.
1807 - закладення ботанічного саду.
1810 - при гімназії відкривається друкарня.
1819 - Олександр І своїм указом реорганізував Волинську гімназію у Волинський ліцей.
1833 - ліцей перевели до Києва, де на його основі відкрили Київський університет. Спадкоємцем Волинського ліцею стала Волинська духовна семінарія.
1881 – відкриття Волинського єпархіального жіночого училища.
1899 - в місті було 271 крамниць.
1900 - в місті було три друкарні.
1904 - відкриття комерційного училища.
1920 - 1939 - Кременець окупований Польщею після поділу України з більшовицькою Росією і входить у Волинське воєводство.
1920 - польський уряд видав указ про створення Кременецького ліцею
на основі бувшого Волинського, котрий проіснував до 1938.
30‑х роках у Кременці були вчительська семінарія, середня рільнича школа, школа будівельних ремесел, торгова школа, три гімназії (державна ім.Чацького, комунальна міської управи і повітового відділу та 1 приватна українська), православна духовна семінарія, чотири семикласні й одна трикласна загальноосвітні школи та школа "цвічень", єврейська реміснича школа „Орт”. Єврейська громада утримувала також єврейські школи „Тарбут”.
1920–1930 - Кременець був важливим осередком церковного життя, тут знаходився центр Волинської єпархії, функціонували духовна семінарія і чоловічий монастир та виходили кілька релігійних часописів.
1938 - виникнення Волинського наукового інституту.
1939 - після поділу Польщі між Гітлером і Сталіном Кременець знову окупували совєти.
1939 - 1940 – працював обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерської школи, загальноосвітні школи, єврейські школи.
1950 – заснування вчительського педагогічного інституту.
2003 – заснування на основі педагогічного коледжу гуманітарно-педагогічного інституту.
2012 - перейменувано навчальний заклад на Кременецьку обласну гуманітарно-педагогічну академію імені Тараса Шевченка

Студії і матеріали з історії Волині. 2009

Студії і матеріали з історії Волині. 2009

Наталія Оболончик

КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ КРЕМЕНЕЦЬКОГО ЛІЦЕЮ 20 - 30 - х рр. XX ст.

1935 р. в Кременці з’явився художній осередок. Заняття вчителів, які проходили в формі літніх слухань та зимових курсів, тривали по два роки5. Основну увагу зосереджували на малюванні й кресленні та основах мистецтвознавства; вивчалися малюнок, орнамент, графіка, малярство, проектування театральної декорації, топографія, естетика, методика навчання малювання6. Згодом осередок перенесли до містечка Вишневець, де його розмістили в колишнього замку князів Вишневецьких, зайнятому ремісничо-промисловою школою. Художній осередок мав найбільшу кількість слухачів. Одночасно на заняттях, які проводили 16 викладачів, збиралося до 150 слухачів. 1938 р. на пленер у Вишневець приїхало 160 осіб з усієї Польщі. Навколо осередку сформувалося відповідне мистецьке середовище, яке складалося переважно з його випускників, а також окремих художників. Був намір створити організацію випускників, але до реалізації його не дійшло7.

Ліцей проводив також художні виставки. Перша з них, організована 1934 р., об’єднала кременецьких митців, випускників ліцею та слухачів художнього осередку. Роботи були виконані переважно молодими авторами8. У травні того самого року відкрилася виставка художників т. зв. «Краківської групи», в якій узяли участь 10 митців9.

8 Wystawa obrazow malarzy krzemienieckich // ZK. - 1934. - S. 28.

9 Wystawa malarstwa nowoczesnego // ZK. - 1934. - S. 130