Володимир Василькович.

1279-1288 роки.Князювання у Волинській землі Володимира Васильковича.

За часів князя було засновано місто Кам'янець (Литовський), розбудовано Берестя, збудований монастир св. Апостолів у Володимирі; церкви св. Петра у Берейсті; св. Юрія у Любомлі; Благовіщення в Кам'янці.

Літописець розповідав про нього як про великого книжника і філософа. У Володимирі (Волинському) при князівському дворі був скрипторій, де переписувалися й оздоблювалися мініатюрами книги. Оправи їх прикрашалися коштовним камінням, перлами. Писалися ікони й розписувалися храми. Літописець повідомляв, що князь Володимир Васильковий подарував Успенському кафедральному собору у Володимирі Євангеліє, окуте сріблом, Апостол-апракос, ікону Спаса, оковану золотом, з дорогим камінням; у монастир св. Апостолів — Євангеліє-апракос, Апостол, Соборник і Молитовник; в єпископію перемишльську — Євангеліє-апракос, оковане сріблом з перлами, яке сам списав. До Чернігова князь надіслав “Євангеліє-апракос, золотом розписане, а оковане сріблом, з жемчугом, і посеред нього [на оправі зроблено] Спаса, з емаллю”. До церкви св. Юрія в Любомлі надав Євангеліє-апракос, Апостола-апракос, Пролог, Мінеї, Тріоді, Октоїх, Служебник, Ірмолой, прикрасив церкву іконами і різним начинням, карбованим із срібла, міді.

(Див.: Літопис Руський. — С. 447-448).

У другій частині описано події Волинського князівства за часів Василька Романовича та його сина Володимира Васильковича. З похвали Володимиру Васильковичу, написаної за зразком похвали князю Володимиру із “Слова про Закон і Благодать” Іларіона, постає образ ідеального князя: мудрого правителя, воїна, книголюба і філософа.

“Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов'ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив.

На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п'янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був. Особливо ж на милостиню він бр милостив, слухаючись Господа, який говорить: “Оскільки вчинили ви братії моїй меншій, то й мені вчинили”, а також [як] Давид говорить: “Добрий муж милує і дає весь день, він за Господом не спіткнеться...”

“І честі тебе Господь сподобив бути причасником на небесах за твоє благочестя, що ти мав у житті своєму. Добрий свідок благочестя твойого, о блаженниче, — святая церква святої Богородиці Марії, що її спорудив прадід твій на правовірній основі і де також мужнє твоє тіло лежить, ждучи труби архангелової".

(Див.: Літопис Руський. — С. 368-369).

Деякі книги із скрипторія князя Володимира Васильковича збереглися до наших днів. Ймовірно, це Євангеліє-апракос (Галицьке), оздоблене мініатюрами євангелістів, заставкою та ініціалами. (Зберігається у Третьяковській галереї); Євангеліє-апракос (у Російській національній бібліотеці, м. Санкт-Петербург); Євангеліє-апракос короткий (у Російській державній бібліотеці, м. Москва); Холмське євангеліє (там само).

(Див.: Запаско Яким. Скрипторій волинського князя Володимира Васильковича // Записки Наукового товариства ім. Шевченка / Праці історично-філософської секції.— Львів, 1993. — Т. 225. — С. 185-193).