Мініатюри Остромирового Євангелія характеристичні тим, що їхні золоті контури, виповнювані інтенсивними барвами, нагадують техніку перегородчастої емалі, що в ній проміжки між золотими дротами обрисів заливалися різнобарвним скли-вом. Поза тим тут, як і в Збірнику Святослава, звертає на себе увагу спосіб обрамовування мініатюр схематичним зображенням церкви, чого не бачимо в неукраїнських мініатюрах. “Мініатюри цього Євангелія,— каже К. К. Герц,— належать до одного митця, точніше маляра, й були виконані спеціально для цього рукопису, а не взяті з якого-небудь іншого, приміром, грецького рукопису, що поза тим часто траплялося. Старовинна пам'ятка українського малярства є разом із тим кращою пам'яткою нашої мініатюри”.

Збірник Святослава як літературний твір був копією з болгарського оригіналу, зладженого для царя Бориса в Х в. Мініатюра п'ятиверхої церкви, зображеної ніби в поперечному прорізі, прикрашена з боків зображеннями птахів. Змальовані з живим натуралізмом, вони настільки близькі до сирійсько-елліністичних і коптських зображень пташиного царства, що про македонське походження їхньої стилізації годі й говорити (Сичов). З історичного боку цінним є родинний портрет князя Святослава, який хоч і відданий іконописним стилем, але виявляє всі риси індивідуальності й костюмів портретованих.

Трірський Псалтир чи пак Молитовник Гертруди, який зберігається тепер у кафедральній скарбниці в Чівідел'я (Північна Італія), складається з кількох частин. Найстарша (арку-пгі 15—208), тобто сам Псалтир, була написана й розмальована німецькими ченцями з Райхенау для трірського єпископа Егберта в 984—990 pp. Незабаром по її написанні до Псалтиря було долучено аркушики з різними молитвами (219—233), й нарешті в XV в. з початку кодексу пришито шість аркушів (5—10) із латинськими молитвами Гертруди й п'ятьма мініатюрами східного, візантійського типу. До молитов долучене чотири аркуші (1—4) календарика й пам'ятника.

Власничкою молитовника, вшитого до Егбертового Псалтиря, була Гертруда, “княгиня ляховиця”, мати князя Яро-полка-Петра Ізяславича, котрий княжив у Володимирі-Волинському й загинув у боротьбі з Ростиславичами (1085) від рук насланого душогубця.

Німецький дослідник нашої пам'ятки Газельоф висловив переконання, що мініатюри були виконані в Києві в 1078— 1087 pp., коли там уже існували мистецькі майстерні при Печорській лаврі. На думку цього дослідника, в тих мініатюрах збереглися — з незначними відхиленнями — візантійська композиційна схема та іконографія, й вони, цінні для староукраїнського мистецтва й побуту, стоять близько до мініатюр Остромирового Євангелія і Збірника Святослава. У противенстві до Газельофа Кондаков висловив переконання, що текст і мініатюри Молитовника Гертруди були виконані не в Києві, а в Західній Україні — у Володимирі, Луцьку, а може, й у Галичі. Виконавцем їх був не грек, а німець або слов'янин, що користувався напіввізантійськими й напівзахідними зразками. Нарешті, Сичов запевняє, що мініатюри Молитовника є твором не одного, а трьох митців. Один із них малював романо-візантійську мініатюру апостола Петра, другий домальовував до неї портрети Ярополка та його дружини ІХЩни. Ці мініатюри є явним синтезом візантійських форм із формами німецької мініатюри райхенавської й регенбурзької Шал часів цісаря Оттона. Третій мініатюрист був автором Вогородиці печорського типу, виконаної в стилі греко-македонських мініатюр. Де саме виконані ці мініатюри — важко сказати. Напевне, в середовищі, в якому з'єдинення східних традицій із західноєвропейськими формами й технічними прийомами було можливе. Це, власне, промовляє за те, що мініатюри були виконані на території Західної України.

Емаль.

...Князь Володимир Василькович пожертвував перемишльській кафедрі “євангеліє-апракос, мальоване золотом, оковане золотом і жемчугом, а серед нього Спаса з фініфтю” (емаллю); до любомльської церкви той же князь пожертвував євангеліє, що його “окував усе золотом і дорогим камінням і перлами, і Деісус на ньому був вихований із золота, цяти [ланцюги] великі з фініфтю, прекрасні на вигляд, а друге євангеліє-апракос — вкрите оловітом [оксамитом], і цяту поклав на нього з фініфтю, а на ній святі мученики — Гліб і Борис”...