Володимирські будови. Безупинна степова тривога й монгольська навала в першій половині XIII в. доводять нарешті до того, що Київ — “мати городів українських” — падає разом з усією Наддніпрянщиною. Слідом за славою й могутністю його покидають вищі верстви громадянства — духівники, купці, промисловці, митці й письменники. Одні з них емігрують до північного Суздаля, другі — переносяться на захід, де на порозі XIII в. починає формуватися й могутніти Галицько-волинська держава. Ій-то і вдалося ще на протяг цілого століття продовжувати великодержавні аспіращі Києва та стати захистом для культурної творчості, для якої на Подніпров'ї було чимраз менше місця.

Золоту добу своєї культури західноукраїнська гілка української великодержави переживає за князювання Данила Романовича та його братанича Володимира Васильковича. Завдяки своєму географічному становищу й живим зв'язкам з європейським Заходом західноукраїнська держава витворює в себе культуру, дещо відмінну від києво-чернігівської. Роман-щина, що тільки злегка торкнулася образотворчості Східної

України, виступає на західноукраїнському грунті куди виразніше, створюючи, наприклад, у будівництві синтетичний візантійсько-романський тип, класичним зразком котрого можна вважати церкву св. Пантелеймона в Галичі. Романщина проникає тут у стару візантійсько-українську традицію, як у різьбі й малярстві, так і в прикладному мистецтві.

Та оскільки галицькі столиці — Перемишль, Галич, Холм, а потім Львів — стають осередками, в яких західноєвропейська культура перемагає східну, остільки культурні осередки Волині, географічне ближчі до Сходу, грають роль перехідних мостів між східною й західноукраїнською культурою. Так, тогочасна архітектура Володимира Великого куди ближча до східноукраїнської, києво-чернігівської, аніж до галицької.

Володимир, що донині носить ім'я “рівноапостольного” володаря України, пишається також традицією найстаршої на всьому просторі Західної України церквою. Вже в 992 p. тут постала перша кафедра, але по ній не збереглося нічого, крім історичного спогаду. Місцева традиція називає “старою кафедрою” останки фундаментів невеличкої тринавної церкви над р. Лугою, але вони походять тільки з XII в. Донедавна

•вони ще виставали на метр понад поверхнею землі, а тепер, зрівнені із землею, дожидають свого печаливого дослідника. Зате збереглася до нас безпосередня її наслідниця — Успенська кафедра, збудована в 1160 р. князем Мстиславом Ізяславичем.

Її історичні доля й недоля такі ж, як і в більшості пам'яток княжої доби. Раз у раз руйнована й оновлювана, вона збереглася до нас тільки частинно. Вже в 1491 р. її зруйнували

•татари, а три роки згодом владика Васіян оновив її і вивінував новою обстановок), іконами, посудом, ризами й богослужебними книгами. В 1683 р. кафедра знову погоріла, а в 1753 р.її оновлено, власне перебудовано фасад у бароковому стилі. В 1782 р. в одному з її стовпів-пілонів були пробиті сходи, Пілон не витримав тягару й завалився разом із частиною склепіння. В 1829 р. завалилася головна баня. Коли ж у 1886 р. московські дослідники Прахов, Суслов і Котов обстежили її як пам'ятку архітектури княжої доби, було вирішено привернути їй “первісний” вид із-перед барокової перебудови. Доволі поверхове обстеження румовищ Успенської кафедри привело названих дослідників до висновку, що вона як своїми архітектурними формами, так і кладкою стін і характером декорацій належить до києво-чернігівської групи пам'яток. Тим часом архітектор В. Січинський, спираючись на рисунки кафедри з-перед її останньої перебудови, прийшов до переконання, що, коли відкинути на рисунку з-перед реставрації передню, поверхову прибудову й детальну обробку стін, яка

постала в 1750 p., то в загальних масах залишається типова романська будівля з двома квадратними вежами, котрі у верхній своїй частині переходять у восьмерик із високим трикутним фронтоном поміж ними. Про романський характер первісної кафедри названого дослідника переконують не тільки історичні звістки з 1586 p. й описи пожежі в 1683 p., але й фрагменти старих мурів, зібрані перед війною в невеличкому музеї, розташованому у дзвіниці біля церкви.

Архітектор Котов, відновлюючи кафедру в 1886 p., оперся, правда, на її первісні фундаменти, але, розібравши загрожені руїною стіни й склепіння, усунув заразом обидві чолові вежі, воздвигаючи на перехресті нав і трансніту нову баню в нібито україно-візантійському стилі. По такій ґрунтовній перебудові сьогодні вже ніхто не зможе відповісти на запитання — як саме виглядала первісна Успенська кафедра у Володимирі-Во-линському. Чи справді була вона тільки реплікою києво-черні-гівського будівництва, чи, може, була переходовою ланкою між візантійщиною Києва й романтикою Галича,— важко сьогодні сказати ...

456

... Розмірно добре збережена Васильківська церква у Володи-мирі-Волинському, цікава не тільки своєю загадковою традицією, але й архітектонікою. Місцевий переказ оповідає, що коли Володимир Великий повертався з переможного походу на хорватів, то спинився на відпочинок у Володимирі-Во-линському. Кожний із його дружинників приніс по одній цеглі, й упродовж одного дня зросла незвичайна своїми формами Васильківська церква. Та історичні джерела не підтверджують слушности тієї легенди. Вони знають Васильківську церкву починаючи тільки від XIV в., коли її колятора-ми були Сангушки та Загоровські. На XIV і навіть XV в. назначили дату її постання такі дослідники волинської старовини, як Вол. Антонович, Орест Левицький та Прахов. Тим часом .найновіші її польські дослідники — Бачиньський та Валіцький — запевняють, що вона постала не пізніше XIII в.

Збудована первісно у формі восьмилистої ротонди, Васильківська церква була згодом підперта готичними контрфорсами й поширена прибудовою прямокутного притвору. Останки романської орнаментики її порталів споріднюють її з такою ж орнаментикою будівель княжого Галича. Тип поземого плану церкви (октоконхоїд), витворений у вірменській архітектурі, поширився в середньовіччі на всю Західну Європу по Франконію й Ломбардію, причому зразок середньовічних мадярських ротонд міг відбитися на формі Васильківської церкви. Але в усякому випадку це гідна уваги дослідників пам'ятка ...