В. Пясецький

 

Оборонні споруди Луцька. І Вишній чи Любартів замок.

 

Мешканцям Луцька волею предків, вручено на збереження визначний твір фортикаційного мистецтва – Верхній замов (в давніх документах Вишній. А в називанні дослідників-романтиків Любартів. Народжений історією Волинської землі, зведений руками її синів, замок став невіддільною складовою частиною наймальовничого куточка Стирового Побережжя. Так утворився єдиний історико-художній комплекс, що закарбував своїм камінням суворий образ українського середньовіччя.

За свою майже семивікову історію (до нього на цьому місці було скріплене гороховище потім дерев’яна фортеця-дитинець) Вишній замок як і аналогічні споруди в інших давніх містах, пройшов три традиційних етапи свого використання. По-перше, з часу свого зведення використовувався як оборонна споруда. З кінця XVI ст. стає місцем проведення воєводських і повітових сеймиків, садибою різних адміністративних, судових і господарських канцелярій. Накінець вже в ХХ ст. дійшла черга до третього напрямку використання колишніх оборонних споруд – перетворення їх в культурно освітній та музейний комплекс. І кожен з цих напрямків використання полишив свої помітні сліди чи то на стінах замку, чи то на його території.

 

1. Попередники Вишнього замку

На території, яку займає теперішній замок, у VІІІ ст. існувало укріплене городище чи-то родове, чи-то якогось племені. Існує чи нехай і сумнівна версія про окреме плем’я чи-то Лутичів чи-то Лучан.

Оточене дерев’яним частоколом, городище займало найвищу частину пагорба в північно-східній половині острова серед заплави Стиру. Вже в другій половині XI ст. на місці городище стоїть дерев’яна фортеця-дитинець, як садиба чи-то воєвод, чи-то князів-намісників. Займала вона дещо більшу – північну частину теперішнього замку і нагадувала в плані неправильний, розпухлий по боках трикутник на його вершинах могли стояти три вежі. Четверта – Воротня, на відміну від Воротньої замку, розташувалась на основі цього уявного трикутника

Всередині XII ст. дерев’яна фортеця-дитинець стає резиденцією першого незалежного Луцького князя Ярослава Ізяславовича. Прозваного згодом луцьким При ньому дерев’яна фортеця, мабуть дістала додаткові вежі на найбільш випуклих місцях укріплень. Крім того, дерев’яна церква в центрі фортеці була замінена на цегляну (з плінфи) і висвячена, як це було і в інших удільних столицях, на соборну. Чи не того, що християнська ім’я Ярослава Ізяславовича було Іван, соборна церква дістати імення в честь Святого Іоана Богослова.

Однак Луцьк не довго був удільною столицею луцька княжа династія, родоначальником якої був Ярослав Ізяславович вигасла вже на третьому коліні, тобто на його внуках Іванові Мстиславичу та Ярославу Інгардовичу.

Історичні та легендарні постаті

З дерев’яною фортецею-дитинцем пов’язані імена, як перших Луцьких князів-намісників так і незалежних князів.

1. Легендарний Позвизд, десятий син Володимира Великого і польської наложниці. Був ніби-то в Луцьку першим князем-намісником.

2. Володимир-Мономах, син київського князя Всеволода Ярославовича. У зв’язку з його карною експедицією проти Ярополка Ізяславовича вперше в «Повісті минулих літ» згаданий Луцьк.

3. Святослав (Святоша) Давидович, зять київського князя святополка Ізяславовича, від якого і тримав Луцьк в кормління» активний учасник волинської війни 1099-1100 років. Під монашеським іменем Миколи ввійшов в сойм волинських святих.

4. Володимиро-Суздальський князь Юрій Довгорукий (засновник Москви) і його син Андрій Боголюбський, і його сват – галицький князь Володимир Володаревич під час облоги Луцька в 1150 р.

У літописі чи не зі слів очевидця детально описано бій Андрія Боголюбського під міськими стінами. А поранений кінь, що виніс князя з поля бою, був похований згодом в кургані над Стиром.

5. Польський князь Болеслав Кучерявий – союзник Володимирського князя Ізяслава Мстиславовича, що разом з ним по дорозі на Київ зупинявся на три днів в Луцьку. І тут князь Болеслав оперезав мечем 9посвятив в лицарі) багатьох боярських синів.

6. Серед чотирьох синів Ярослава Ізяславовича в Луцьку княжими по смерті батьки троє: Всеволод, Інгвард і Мстислав. Інгвард Ярославович досить помітна особа в історії Київської русі, декілька разів посідав Київський престол, один час разом з володимирським князем Романом Мстиславовичем – своєрідний двувіріат. Інший син Ярослава – Мстислав на прозвисько Німий – учасник кулаковської битви поряд з Данилом Романовичем. Саме йому Мстислав Ярославович передав опіку над своїм малолітнім сином і заповів своє Луцьке князівство. Тільки наймолодший син Ярослава – Ізяслав не дочекався черги на батьківський престол і помер чи загинув в 1196 році. Є припущення, що синів Ярослава була похоронено біля собору Святого Іоана Богослова.

2. Первісний вигляд Вишнього замку.

Будівництво цегляного замку пов’язане з іменем литовського княжича Любарта-Гедиміновича, що був жонатий на одній з волинських князівств і прийняв православне ім’я Дмитро. Після отруєння у Володимирі останнього князя з династії Рюриковичів, правда по кужелю (по жіночій лінії) Юрія ІІ. Болеслава Тройденовича, одруженого на дочці литовського князя Гедиміна престол Волинсько-галицького князівства за згодою боярської опозиції займає Любарт-Дмитро Гедимінович.

 

Різні версії та погляди

 

Про родовід першої дружини Любарта Гедиміновича. Шлюб з якою в якійсь мірі давав йому можливість зайняти Волинсько-галицький престол, існує декілька версій. Одні вчені-історики вважали її дочкою Юрія Болеслава від першого шлюбу, інші – дочкою одного з синів короля Юрія Львовича – Лева чи Андрія Литовського. Білоруський літопис стверджує, що любарта гедиміновича прийняв до себе і до своєї дочки володимирський князь. Тож мабуть Андрій, хоч цей же літопис називає його Володимиром. Серед цих неясностей є і саме ім’я князівни. В одних документах вони булла чи не Богуслова, а в помянику – Агрипіна. В останній час пущена в обіг ще одна версія про неї – що вона родом з другорядної гілки Рюриковичів – можливо з гнізда князів острозьких.

З переходом столиці Волинсько-галицького князівства у руки Любарта Гедиміновича не згодились інші претенденти на цей престол, особливо родин отруєного князя, польський король Казимір Великий. Затяжка чи не 40-річна війна, яку почав Казимир за Володимирський престол змусила Любарта гедиміновича зі своїми прибічниками перейшли в Луцьк і по суті облаштовувати тут свою резиденцію. Цей процес почався з заміни дерев’яної фортеці на цеглину та будівництва княжого палацу. Перший етап цієї заміни припадає на 1332-1366 роки – роки тимчасового затишшя в боротьбі з Казиміром Великим. Це наложило свій відтінок на характер будівництва. Зведення замку велось з тимчасовим збереженням обороноздатності дерев’яної фортеці, що привело до деякого збільшення його території з напольного боку.

Однак за життя Любарта так і не було закінчено будівництво замку. Північна частина його стін і одна вежа залишались дерев’яними. Звершувалось будівництво замку вже при Великому Князеві Литовському Вітовті, який отримав Луцьк у легке володіння. Первісний вигляд замку поєднав в собі риси двох мистецьких стилів: масивного романського та стрімкого готичного. Три присадкуваті вежі Вишнього замку нахлобучились високими шатровими дахами з підсябиттями ніби шапками насунутими на самі брови. З трьох веж виділялась В’їзна сама висока, з більш декорованим фасадом трьома вертикальними нішами та підйомними частинами мостів, що ховались дві стрілчаті ніші. Хоч існує версія, що замість пішохідного містка, поряд з длекарет і кінноти, існував просто балан для виходу вартових.

Підсябиття – своєрідні закриті балкони на консолях під самим дахом (машикулі) з невеликими отворами в підлозі для обстрілучи кидання каміння, чи лиття смоли на штурмуючих вежу. Вихід на машикулі з верхнього ярусу вежі. Вежі з’єднувались між собою на дуже високими стінами, що завершувались широкими зубцями в центрі яких світилися вузенькі зовні і розширені всередину бійниці для стрільби з лука. Поскільки за стінками зубців мали ховатися оборонці, що кидали в отвори каміння чи виривали гарячу смолу, відстань між зубцями була невеликою. До нашого часу збереглись частини замурованих таких отворів і більниць в районі Владичої вежі.

У первісному вигляді замок, початий князем Любартом і завершений Великим Литовським князем Вітовтом, проіснував недовго якихось півстоліття. Але в такому вигляді його бачили різні посольства чи просто гості, що відвідували резиденцію вітовта в тому числі учасники знаменитого з’їзду монархів в 1419 році.

 

3. Реконструкцій і добудови Вишнього замку.

Штурм замку в 1431 році військами польського короля Ягайла, при якому вже використовувалась вогнепальна зброя, виявив деякі застарілості в оборонній системі замку. Це і низькі стіни і вузенькі бійниці тільки але стрільби з луком. І хоч оборонці на чолі з воєводою Юрек русином витримали багатотижневу облогу, це не виключало потреби в реконструкції оборонної системи замку. Вона була здійснена з волі Свидригасіла-Лева Ольгердовича – останнього незалежного в Луцьку князя.

Тепер значно збільшено висоту стін чи не на одну третину, замуровано проміжки між зубцями і зверху над ними влаштовано нової форми бійниці, що розширювались на дві сторони – для вогнепальної зброї. На деяких ділянках стін такі більниці було влаштовано в два ряди. Там площадки для захисників були двохповерховими з переходами з поверху на поверх і з дашними над ними з зовнішньої сторони на крутих зламах стін та біля Воротньої і Стирової веж було влаштовано за дахи балкони – дебекери. Використовувались вони для оборони підошви стіни поряд та для санітарних потреб як оборонців так і кликунів. Кликун – нічний сторож в обов’язки якого входило перегукування з іншими кликунами, що сторожували на міських вїздних воротах. Характерний елемент побуту середньовічного Луцька і по суті його символ.

Вишній замок в результаті цієї реконструкції набув іншого вигляду, став ніби вищим, суворішим, грізнішим. Стіни перекриті дашними заблимали чіткими рядами широких бійниць. Вежі залишились без стін.

Цей вигляд Вишнього замку завершує значний період в його історії коли він виконував роль княжої резиденції. Саме Свидригайло-Лев Ольгердович за порадою своїх панів-ради на смертному одрі передає свої волинські володіння в склад Великого князівства Литовського. Замок стає центром старостинського правління адміністративної одиниці Литовської держави – Волинська земля та центром Бродського правління королівськими маєтками в Луцькому повіті.

У XVII ст. здійснена ще одна реконструкція, зв’язана з посиленням обороноздатності замку. Якщо попередня стосувалась переважно стін, то тепер настала черга веж. Триповерхові Стирова і Воротня дістали по ще два поверхи. На всіх вежах стрілчаті дахи було замінено на плоскі-«італійські», оточені декоративними зубцями – аттиком. Іншим стало оформлення вікон. Готичні валики з лекальної цегли і стріль чані завершення було замінено прямокутними каменями наличниками. Тільки одне вікно в Стировій вежі зберегло своє готичне облемування. По суті, до залишок двох попередніх стилів додавалась значна порція ренесансних ознак.

Остання значна реконструкція проведена луцьким старостою Юзефом Чорторийським, спричинена не оборонними, а господарчими потребами, а саме зручністю в’їзду на територію замку. Тепер на його територію проводяться різні сеймики і повітові і воєводські, засідають Бродський та земський суди. Тож підйомні тости було замінено на постійні. Дві арки, в які підтягувались ланцюгами підйомні мости для нічних і піших, замінено однією.

 

4. Башти Вишнього замку.

Воротня або В’їзна башта – майже квадратна в план, з приміщення кавалергардні (приміщення для вартових) в правій стіні нижнього ярусу. Висота її теперішніх 5-ти ярусів з оглядовою площадкою зверху ­­­­____  метри.

Всі етапи змін у вигляді Воротньої башти добре видно на її зовнішньому фасаді: верхня частина ніші, в які підтягувалась підйомна частина мостів; первісна висота, що проходила до замурованих отворах для підсябить; каменя (ренесансне) оформлення двох вікон у середній вертикальній ніші замість готичного – локальними валиками; плоский дах.

У проході Воротньої башти справа є сходи, що ведуть в ккавалергардню, а при варіанті, що замість пішохідного мостика був балкон для виходу вартових, то сходи з проходу вели і на цей балкон. Внутрішня арка Воротньої башти зберегли готичне оформлення.

З правої сторони вежі, де до неї прилягає фундамент княжого палацу, в півкруглій прибудові розташовані сходи на три яруси. На оглядову площадку сходи ведуть з останнього поверху. Приміщення вежі пристосовані для різних експозиції і зібрань

В Стировій чи Свидригайлові вежі (один час в ній ніби-то був ув’язнений цей бунтівний князь) була «холодна» для міщан, а другий поверх для шляхетних в’язнів, в тому числі смертників. В інших поверхах, до збудування спеціального судового приміщення, зберігались гродські і земські судові книги.

Третя башта Владича, бо поряд в минулому розташовувався двір луцького владики. З кінця XIX ст. на плоскому даху цієї вежі було поставлено каланчу для пожежних, які зайняли своїм господарством колишній владичий двір. По війні один час на Владичій башті красувались ретранслійна телевізійна антена.

Владича – єдина башта, Яку відновлено в первісному вигляді (на жаль без підсябить) при консервації Вишнього замку в 1920 роках. В вежі розташована експозиція єдиного на Україні музею дзвонарства.

5. Княжий палац.

Найзначнішою будовою з часу зведення замку на його внутрішній території був двоповерховий княжий палац, що займав частину оборонної стіни зразу за воротньою вежею. Зараз від колишнього палацу збереглась лиш західна частина його фундаментів, що прилягають до мурів брами. Довжина палацу сягала 28 сажнів, ширина 6-ть, а висота зі стрімким дахом, покриття за описами зеленою черепицею доходила до 10 сажнів. Палац крім підвальних приміщень мав на кожному з двох поверхів по чотири великих кімнати. Саме в цьому палаці проходив в 1429 році знаменитий з’їзд монархів зі смертю Свидригайла Ольгердовича – останнього князя на Луцькому престолі, палац використовується час від часу. Після сто років такого не постійного використання палац вимагав значної реконструкції, яку почав проводити в середині  XVI ст. луцький епіскоп Юрій Фальчевський. Однак смерть епіскопа не дозволила закінчити почате. Тож погода і час перетворили палац в руїни, які в кінці XVIІ будо розібрано.

 

6. Колишня палестра.

Після пожежі 1786 року, коли згоріли дерев’яні будинки, в яких розташовувались канцелярії Бродського і земського суддів. Останній Луцький староста князь Юзеф Чорторийський зводить для них спеціальний будинок – так звану палестру. Для будівництва палестри було використано східну частину руїн княжого палацу. Палестри складались з приміщень для судових канцелярій двох залів для судових засідань та кімнати для збереження Бродських і земських судових книг.

Саме приміщення палестри було одноповерховим з високим ломаним дахом, як в келехетських садибах. Звідси ще одна назва палестри – шляхетський будинок. З часу зведення палестра мала вишні кімнати (мансарди) з двома вікнами в центрі ломаного даху. Під час повоєнної реконструкції вишні кімнати було ліквідовано.

Після ліквідації Бродського і земського судої господарем палестри стає інвалідна команда, а з 1875 року тут влаштована казарма для одного з розділів Луцького гарнізону. Одночасно західну частину палестри зайняла луцька міська управа та Міська Дума. В роки війни і перші повоєнні роки палестри використовувалась для господарських потреб, потім була початкова школа імені Королеви Ядвіги. Однак вже з тридцятих років Луцька краєзнавче товариство планує перетворити замок і приміщення на його території в туристично-музейний комплекс. Але ця ідея як заповіт поколінь почали втілюватися в життя вже в наш час. Спочатку в приміщенні давньої палестри планувався музей міста Луцька. Було зібрано експонати, розроблявся план експозиції… зараз тут художній музей як відділ Волинського краєзнавчого.

7. Замкові підземелля.

Як і більшість замків, Вишній має свої підземелля. До найдавніших, в якісь мірі вже легендарних слід віднести хід, що з’єднував Каливергирдню Воротньої вежі з підземеллям кафедрального костелу. Початок ходу з цього підземелля в сторону замку існує до сьогодні. У свій час молоді лучани пробували по ньому дійти до замку, однак хід десь на середині майдану засипаний.

Інше підземелля влаштоване вже в наш час чи не в самому центрі замкового подвір’я. Основна його частина перекрита бляшаним шатром, під яким криються залишки двох соборних споруд. Найдавніша з них – собор Святого Іоана Богослова зведений був десь всередині  XIІ ст. залишки його вівтарної частини і нижня частина двох стовпів були розкопані в 1980-тих роках археологом Мар’яною Малевською. На деяких ділянках стін збереглись фрагменти фресок, крім того, з одного боку зберігся прибудований притвор.

Збереження цих фрагментів давнього (з плінфи) собору має свою історію. Вкінці XVIІ ст. уніатський епіскоп Рудницький розпорядився розібрати давній собор з плінфа як замалий і на його місці звести новий більший. Отож при зведенні підземної частини нового де не де залишали руїни старого, оточивши їх новими мурами. Наземна частина нового собору була зведена на метр-півтора. Згодом її розібрали для будівництва військового кладовища на Красному.

Отож Мар’яна малевська розкопала підземну частину і цієї не висвяченої церкви. Зараз над ними зведене покриття і пристосовано для огляду. Для збільшення експозиції підземного музею архітектурних руїн і їх фрагментів, використано ще частину господарського підвалу, в якому охоронці замку зберігали продукти.

 

8. Будинок колишньої скарбниці.

Цей будинок з колонами – класичного стилю був зведений для повітової скарбниці. Розташований він на місці будинку луцьких владик, через те його помилково іноді називають владичим.

Владичий двір на північ від собору Святого Іоана Богослова займав значну частину замкового  подвір’я. Крім владичого дому з мансардами, тут стояли дерев’яні дзвіниця, службове приміщення, господарський підвал побіля оборонної стіни, а ближче до собору – цвинтар.

Коли в 1809 році зводили скарбницю від забудов подвір’я було вільне. Будиночок скарбниці зведено за типовим проектом архітектора Руско. Перший поверх на сутеренах (напівпідвальних) перекритий створчастим склепінням призначався для збереження коштів. Вхід до нього був окремий, між колонами. Другий поверх, на який ведуть сходи за колонами, призначався для різних службових приміщень.

З будівництвом значнішого приміщення для скарбниці, будинок з колонами почали використовувати по-різному. У 1875 році його було передано міській пожежній команді, яка зайняла всю територію колишнього владичого двору і Владичу башту відповідними службами. Серед них каланча, конюшні, склад сіна, гаражі для спеціальних возів з бочками для води. Стінка для тренувань пожежників і дещо інше.

По суті довгий час пожежники були чи не основними господарями замку. Саме тут проводилися їхні основні урочистості як от освячення їх прапора. Однак в 30-ті роки пожежників було відселено з території замку і поль?ське краєзнавче товариство взяло на себе опіку, над його приміщеннями. В них планувалось відкрити різного плану музеї . Будинок з колонами чека понад 70 років, поки в 2005 тут було відкрито музей старовинної книги.

 

9. Замок зблизька і здалека

В багатьох мемуарних творах минулих століть описано ті місця в околицях Луцька, з яких панорама Вишнього замку дивиться якнайкраще. На першому місці слід поставити спогади з початку XIX ст. гувернарита Франціска Ковальського. Саме він, описуючи поміщицький палац в пригородньому селі забороль зазначає, що з вікон головного салону, де повністю стоїть телескоп прекрасно видно не тільки Вишкін замок, але і людей на його фоні.

З цього напрямку, але дещо ближче до міста з підвищення біля розвалин старої корчми перед Красненським мостом. Розвалини цієї корчми існували до війни 1812 року. Правда, зараз цей напрям огляду панорами Старого міста закритий будинок гуртожитку на майдані Братський міст. Якщо ж взяти до уваги сам братський міст, що послужив основою утворення назви майдану, то він був теж однією з кращих точок огляду Вишнього замку. Як пише у своїх спогадах польський письменник Ігнацій Красицький: вид Луцького замку з мосту неподалік монастиря Василіанів є найкращим. Саме з цього мосту у було видно два Вишніх замки. Один на пагорбі. Другий… у воді. Тобто його відображення в водах Жидовинки. Так в минулому називали русло тепер засипаного Глушця малого.

Не менше свідчень про це дві площадки огляду Верхнього Замку: на Святій гірці (тепер тут проходить вулиця Гаврилюка) та на Градній горі на її схилах на давньому урочищі Хмельник було Бернардинське кладовище. Саме пам’ятник-капличку скорботного Спасителя з видом на Старе місто зображало немало митців. Чи не першим в кінці XVIII ст. Костянтин Войне?ковський. Хоч сучасні будови дещо «псують» вигляд з цих місць, але окремі місця поруч можуть і зараз служити площадками для огляду.

Не менш цікавий огляд замку з жаб’ячої перспективи, тобто його стін і веж зблизька, Як пише в своїх спогадах колишній учень луцької повітової школи А. Козарицький, під мурами замку від Воротньої до Стирової вежі попід Владичу існувала добре облаштована для прогулянок стежка. У найбільш крутих місцях вона мала огорожу чи сходинки. За свідченням різних лучан і гостей місті 1-ї половини XIX ст. – стежка під мурами замку була улюбленим місцем недільних прогулок різних верств міського населення як безпосереднє свідчення цієї сторінки давнього міського побуту – багаточисельні написи і монограми, видряпані на окремих цеглинах. Виконані вони в різний час і на різних мовах. По суті це своєрідний автограф про побут в місті.

В наш час цей давній звичай набув інших форм. Це погашення спеціальним художнім штемпелем листівок з видами міста в одному із музеїв замку? Книги, дзвонів чи в художньому. А можливо згодом і в знак відвідання підземеллям.