Іван Огієнко. Історія українського друкарства


XI. ОГЛЯД ВОЛИНСЬКИХ ДРУКАРЕНЬ

4. Почаївська друкарня


Свято-Успінська Почаївська Лавра — це найдавніший монастир на Волині, заснований ще десь в середині XIII віку. Давній переказ оповідає, що київські печерські монахи, втікаючи від нападу татар, в густих крем’янецьких лісах знайшли собі відповідний притулок на мальовничій горі і заснували тут маленького монастиря. Монастир цей аж до кінця XVI віку був дуже вбогим. Основницею монастиря вже в новий час була Анна Тиховна Гойська, вдова по судді Луцькім, що 1597 р. 14 листопада перша записала на монастир добрі маєтки *.

[* Грамоту Анни Гойської з 1597 р. видрукувано в «Пам’ятниках временной комиссіи». К., 1859. Т. IV. С. 39 — 55; передруковано в «Галичанине». 1863. Кн. І. Вип. 3 — 4. С. 161 — 163; у Амвpocія. Сказаніе о Почаевской Лавре. 1878. С. 289 — 296, переклад грамоти на мову російську. Анна Гойска у своїй грамоті про якийсь існуючий монастир нічого не згадує, лише каже: «Маючи от давных часов в маєтности моєй при селе Почаєве церковь каменную заложеня Успенія Святоє Пречистоє Богоматере, при которой Церкви иж бы уставичная хвала Божія была, умыслила єсми Монастьтрь збудовати и єго фундовати».]


З того часу власне й розпочинається вже новочасне життя Почаївської обителі як киновитського монастиря.

Про початок Почаївської друкарні в нашій літературі панує повний хаос; дослідники звичайно повторюють старе, або додають до нього часом неоправдані перекази. Так, вже Петрушевич зв’язував початок Почаївської друкарні від друкарні Остріжської і додавав, ніби перша почаївська книжка 1618 р. надрукована «быти может типами, закупленными из Острога» [* Галичанин. Львів, 1863. Кн. І. Вип. 3 — 4. С. 169. — Але шрифт «Зерцала Богословіи» 1618 р. зовсім відмінний від остріжських, а тому нема підстав говорити, ніби Ставровецький набув собі друкарню з Острога]. Але частіше повторюється думка, ніби Анна Гойська, засновуючи монастиря, разом з тим дала потрібні засоби й на друкарню *; думка ця не має ніяких підстав, бо ж в грамоті Анни Гойської з 1597 р. ані одним словом не згадано про друкарню. [* Першим на цю думку подав Архим. А м в p o c і й. Сказаніе о Почаевской Лавре в «Вольт. Епарх. Ведом.» 1870 р., окремо 1878 р., с. 33; див. також: Девятисотлетіе православія на Волыни. Житомир, 1892. Ч. І. С. 75, 237.]

Першим, хто розпочав друкарство в Почаєві, був славнозвісний проповідник свого часу, Кирило Транквиліон Ставровецький. Написав він відомий труд свій «Зерцало Богословіи» і дав читати його декому з тодішніх богословів; ті зле відізвалися про цю книжку і не радили друкувати її; здається, ось це й примусило Ставровецького завести собі власну друкарню. І ото ж, пробуваючи ігуменом Унівського монастиря, він тут склав собі невелику власну друкарню і певне тут, в Уневі, розпочав друк своєї книжки: «Зерцало Богословіи»; можливо, що в Уневі видрукувано перші 29 листів цеї книжки. Ігуменом Унівського монастиря був Ставровецький до 3 січня 1618 року [* Харлампович К. Западнорусск. правосл. школы. Казань, 1898. С. 385]. По дьому Ставровецький кидає Унів і разом з своєю друкарнею і з початком надрукованої книги переходить до Почаєва. В Почаєві Ставровецький знову розташовує свою друкарню і докінчує тут друкування своєї книжки (84+2 листи, а також передмови); накінець, 12 березня 1618 р. в Почаєві й побачила світ ця книжка — «Зерцало Богословіи» Кирила Ставровецького, складом в 29+84+2 листи.

Оце й була найперша книжка, видрукувана в Почаєві; на книжці зазначено, що вона «выдрукована власным коштом и накладом» Кирила Транквиліона» отже, монастир до цеї книжки стосунків не мав, бо друкарня була власністю Кириловою. Книжка тільки «выдрукована в манастыру Почаєвском, в маєтности єго милости пана Андриа Фирлея» [* Цитую по примірнику Національного музею у Львові. № 680]; книжку цю присвячено різним особам (Лавріну Дривинському, Івану Ярмолинському Констянтиновичу та кн. Олександру Пузині), певне тим, що помагали своїми коштами на її видання.

Так зачалося друкарство в Почаєві, але це не було друкарство Почаївського монастиря, а тільки приватна справа «проповидника слова Божіа» Кирила Транквиліона Ставровецького. Того ж 1618 р. Ставровецький переїхав до Рохманова, і туди ж забрав і свою друкарню. Почаївські монахи бачили друкарську працю Кирила Ставровецького, але собі друкарні не заснували, може з причини тих неспокійних часів, що тоді все були на Волині.

І більше ста років по тому не було в Почаєві друкарні; правда, в нашій літературі часто зазначають різні видання з 1618 по 1730 р., але ні одного з них до нашого часу не збереглося, і, як дуже добре доказав це Ю. Тиховський [* Кіев. Стар. 1895. Т. 50. С. 1 — 35, 248 — 281], таких ніколи й не було.

Постійне друкарство заснувалося в Почаєві лише тоді, коли цей монастир перейшов на унію. Фундатором Почаївської друкарні був перший із уніатів архімандрит її Феодосій Любенецький-Рудницький: 1730 р. став він єпископом Луцьким, і з того часу Почаївський монастир, міцно підтримуваний своїм єпископом, діяльно почав закладати собі друкарню.

Року 1730 почаївські василіани спровадили собі з Києва словолитника (гисера), перше жида, а потім християнина, і той відлив їм потрібні літери; гравером став у них теж киянин Голота *. В новій друкарні найпершим видрукували: проскомидійний листок та пастирський лист єпископа Рудницького **. Так розпочалося славне потім почаївське друкарство.

[* Акти судового допросу 1732 р. Див.: Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 758.

** Там само.]


Але нова друкарня помітно підривала матеріальні інтереси Львівського Ставропигіального Братства, котре постійно так ретельно боронило своє виключне право на друкарство в цілім краї. І Братство зараз же 1730 р. розпочало, по своїй звичці, безконечного процеса, домагаючись закриття Почаївської друкарні; процес цей з перервами точився більше сорока років. Львівські купці, агенти Братства, були в Почаєві на річній 15 серпня ярмарці, і бачили там нові почаївські видання. Братство зразу ж виграло процеса, бо 20 жовтня 1730 р. дістало собі нового королівського привілея на виключне право друкування книжок. Але й Почаїв не здавався і вперто провадив далі організування своєї друкарні. Так, 1731 р. зняли на почаївській Троїцькій церкві старого даха, що був свинцевий; церкву покрили міддю, а з свинцю наробили літер [* Амвросій А. Сказаніе о Почаевской Лавре. 1878. С. 74. 112. Див. ще: Вольш. Епарх. Ведом. 1909. С. 758.].

Повів Почаївський монастир також і свою боротьбу з Братством, що тоді процесувалося з митрополитом Афанасієм Шептицьким; саме в той час спеціальна папська комісія переглядала братські видання, чи нема в них чогось противного католицькій вірі (при цій нагоді, як свідчить Д. Зубрицький, комісія знищила багато книжок) *; і от почаївські василіани на початку лютого І732 р. подали скаргу до папського нунція в Варшаві, ніби в братських виданнях багато прогріхів проти католицької віри **.

Але нічого не помогло і Братство таки виграло справу: 26 вересня 1732 р. Трибунал Апостольської Нунціатури в Варшаві заборонив Почаївському монастиреві мати свою друкарню й друкувати українські книжки ***.

[* Див. про це вище. С. 88.

** Збірник Львівської Ставропигії. Львів, 1921. Т. І. С. 328.

*** Волын. Епарх. Ведом. (1909. С. 727, 731 і 782) на основі актів твердять, що ця постанова нунціатури відбулася 26 вересня 1732 р. По Зубрицькому Д. (с. 33) це було ніби (dnia 27 października 1733». Амвросій (Сказаніе. С. 68 — 69) неправдиво відносить це на 1742 рік.]


Проте Почаївський монастир не склав рук по такій дошкульній невдачі. В той саме час енергійний ігумен Почаївський Гедеон Козубський, за допомогою свого єпископа

Луцького та Остріжського Феодосія Рудницького, почав уперто клопотатися в Варшаві перед королем, щоби одержати доброго привілея на Почаївську друкарню. Козубський доводив, що він, власне, просить привілея не на відкриття нової друкарні, а лише на відновлення старої *.

Ці заходи Ігумена Козубського мали повний успіх: 18 жовтня 1732 р. король Август II видав привілея на заснування Почаївської друкарні **.

[* Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 783.

** Привілея цього надруковано в «Записках». Львів, 1895. Т. VII. С. 2 — 3. Уривок латинською мовою див. в Вольш. Епарх. Ведом. 1904. С. 783.]


Пізніше, 24 липня 1736 р., й король Август III 18 видав Почаївському монастирю нового привілея, в котрім підтвердив попередні права *. Звичайно, надавати якогось особливого значення виразам «перший привілей» або «другий привілей», не приходиться: ці вирази, як то звичайно тоді було, внесено до королівських привілеїв, з прохання Почаївського монастиря **, який, звичайно, міг і справді вірити, ніби він в давнину мав вже свою друкарню, бож про книжку Кирила Ставровецького 1618 р. монастир знав ***.

[* Амвросій. Сказаніе. С. 32. Див. ще: Вольш. Епарх. Ведом. 1909. С. 784.

** Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 783. *** Пор. те ж саме про Львівську друкарню. С. 107.]


Першою поважною книжкою, надрукованою вже у власній Почаївській друкарні, був «Служебник» 1735 р. Як і треба було сподіватися, книжку присвячено фундаторові Почаївської друкарні єп. Рудницькому; на звороті заголовного листа вміщено герба Рудницьких з латинським підписом. А далі йде довга посвята книжки Рудницькому, для нас цікава особливо тим, що вона кидає жмут світла на початок Почаївської друкарні.

Передмова каже, що єпископ Рудницький збудував місто (град), якому «несть мощно сожженну быти, но небреженія ради, Типографіи в Обители Почаєвской, и умаленія книг Богоугодных и человеком душеполезных, аки в пепели забвенія град той Божественый (хвалу Господню глаголю) углублен бысть». Отже тут натяк, що якесь друкарство ніби було в Почаєві й перед тим, та було занедбане. Але відновив це друкарство Рудницький:


«Святыня же твоя... не терпел єси зрити толь нужднаго Церкви Божественной требованія и хвалы Господней забвенія... Єще бо Архімандрическаго достоинства степень шествующе, уже по истинно бодрственноє Архипастирскоє и прилежное ты бысть попеченіє, о разширеніи хвалы Господней, и сему все помышленіє твоє углубленноє имел єси, кими судбами дило оно Богоугодноє Типографіи в Обытели Почаєвской имат быти сооруженно... Всим разширил єси путь спасенія, о сем, яко разгнул єси душеполезныа книги в твоєй єпархіи Архієрейскою областію твоєю. Уже бо скудости рады душеполезных кныг оскудеваше в многих святынях хвала Господня. Архипастырская же твоя святыня, за єже бодрственно, к совершенію типографскоє дило, на зданіє книг Богоугодных, приведе... аки Феникса от праху забвеныя извел єси, воскресил, и високопарную в поднебесной соделал. Нас же, подначалных ти рабов, к совершенію типографскаго дила, на изображеніє душеполезных книг, Архіпастирским трудолюбным попеченієм, аки магнита силою, похищше, привлек єси».


Отже, тут вже виразно зазначено, що Рудницький відновив друкарство. Далі читаємо, що Служебник 1735 р. — це перша почаївська книжка: «Сію книгу прилежным руковожденієм Твоим совершихом. Кому бо приличнеє преизящноє сіє типографскоє первенство вручити достоять? Первоцветущій крын... Служебнык — сіє бо первенство Типографіи нашой». Під цею великою посвятою підписався ієромонах Гедеон (Козубський), ігумен Почаївський «с всею о Христи братією».

На л. 3-ім уміщено передмову до читача, — його просять: «Кныгу Литургікон, аки новую, новой типографіи дило, сладце прійми» *.

Служебника почали складати ще 1734 р., про що свідчить другий заголовний лист. Книжку цю добре прикрашено, гравюри різав у 1734 р. Іосиф (Гошемський); під багатьма дереворитами читаємо: «1734. Іосиф». На звороті 5 л. уміщено Почаївську Божу Матір, а внизу неї дата: «Р. Б. 1733»; здається, що цього Образка друкували й окремо ще 1733 р. Перший вихідний лист роботою своєю цілком відмінний від інших; на офорті підписався: «A. H. Skul» (ptor) **. Року 1736 ігумен Козубський приговорив переплетника для оправи більше як 1000 примірників цього Служебника ***.

Уже в цей час Почаївська друкарня була дуже добре технічно уряджена. До нас зберігся інвентар цеї друкарні з 17 вересня 1736 р., і він показує, що в друкарні було два нових, зо всіма потрібними приналежностями, друкарських станки і один старий; досить було й шрифту різних гатунків; була повна скринька образків на дереві та ініціалів. При друкарні була добре уряджена словолитня, а в ній багато найрізніших матриць. Так само переплетня мала все, що потрібне для доброї роботи ****.

[* Виписки подаю з Служебника 1735 р., з примірника Національного музею у Львові, № 32 та Наукового Товариства. № 18914.

** Це Адам Гошемський.

*** Амвроcій. Ор. cit. 74.

**** Інвентаря цього надруковано в Волын. Епарх. Ведом. 1905. № 16. С. 509 — 510.]

Звичайно, львівське Братство дуже занепокоїлося новою друкарнею, і прикладало всіх сил, щоб таки закрити її, З доручення Братства, 21 березня 1737 р. проти Почаївського монастиря виступив Михайло Нагродський. Він скаржився до Варшавської нунціатури, що Почаївський монастир, не дивлячись на заборону 1732 р., таки друкує й продає українські книжки. Від Почаївського монастиря виступив Іван Ленчевський; він посилався на те, що монастир веде свою друкарню за привілеями королів Августа II та III. На цей раз львівське Братство програло справу: 13 травня 1737 р. нунцій відмінив свою першу постанову з 1732 р. і визнав за Почаївським монастирем право на друкарню, бо ж це право належить йому [* Інвентаря цього надруковано, в Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 784 — 785].

Братство не задовольнилось таким рішенням і перенесло свою справу аж до Риму. Довго лежала тут справа, і тільки 11 березня 1745 р. Конгрегація затвердила постанову Варшавської Нунціатури [** Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 785]. Почаївська друкарня знову виграла справу.

Не дивлючись на всі ці затяжні судові процеси, Почаївська друкарня праці своєї ніколи не спиняла, і коли нишком, а більше відкрито таки продовжувала свою друкарську роботу. Тим часом львівська Ставропигія не спиняла судових процесів, і вносила нові скарги на Почаїв до різних установ; так вона скаржиться знову 1753 і 1754 рр., а 20 червня 1761 р. вносить свою скаргу до королівського суду, домагаючись закриття Почаївської друкарні*. Суд знову затягнувся аж на десять років, бо й Почаїв завзято боронився. І тільки 26 червня ** 1771 р. вийшло рішення — Братство виграло справу, перемогло-таки Почаївську друкарню. Король наказав: Почаївський монастир не може друкувати тих книжок, що їх друкує львівське Братство; коли б же Почаївська друкарня такі книжки видрукувала, то їх наказано конфіскувати на користь Ставропигії. Крім цього, наказано ті книжки, що вже видрукувано, передати за відповідну плату Ставропигії ***.

[* Там само. С. 807 — 808. У Зубрицького, с. 34, дати інші. ** Волнн. Епарх. Ведом. 1909. С. 809. У Зубрицького, с. 34, це 26 листопада.

*** Zubrzycki. C. 34//Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 809 — 810.]


Такий королівський вирок, звичайно, цілком убивав діяльність Почаївської друкарні, бо їй, власне, заборонено було друкувати всі найважливіші богослужбові книжки, на яких вона мала найкращий прибуток.

Королівського наказа почали вже виконувати, але наспів перший поділ Польщі: 1772 р. Львів відійшов до Австрії, а Почаїв лишився за Польщею. Власне, для Почаївської друкарні настав тепер найкращий час: вона розв’язалася з ревнивою Ставропигією і з цього часу могла вільно друкувати потрібні книжки. І справді, час з 1772 по 1795 р. — це час найбільшої праці Почаївської друкарні, коли вона працювала вже без всякої перешкоди. Десь у цей же час Ставропигіальне Братство цілком добило Унівську друкарню в Галичині і її, здається, продано до Почаєва, про що свідчить і зовнішня подібність деяких видань унівських та почаївських [* Zubrzycki. C. 55; Петрушевич А. Див.: Галичанин. 1863. Кн. І. Вип. 3 — 4. С. 170; Тиховскій Ю. Кіев. Стар. 1895. Т. 50. С. 7, 16: Волын. Епарх. Ведом. 1909. С. 729 — 731].

Року. 1772 3 грудня луцький єпископ Сильвестр Рудницький підписав з Почаївською друкарнею цікаву умову в справі друкування книжок. В цій умові читаємо, що на Тридентськім соборі ухвалено, що кожний єпископ має право закладати потрібну йому друкарню, а також Луцька єпархія має привілеї на фундування друкарні й від королів польських [* «Star Роl». Т. II. Ч. 2. С. 904 — 905; також: Галичанин. Львів, 1863. Кн- І. Вип. 3 — 4. С. 171].

В березні 1773 р. король затвердив цю умову. І з того часу розпочалася енергійна праця Почаївської друкарні: за час з 1772 по 1795 р. друкарня ця надрукувала книжок більше, як за ввесь інший час свого столітнього існування. Друкарня містилася тоді в першім поверсі окремого будинку, що був приєднаний з північно-східного боку до великого братського корпусу; тепер тут зимова церква (з 1861 р.) [* Амвpocій. Сказаніе. С. 246].

Року 1795 прийшов остаточний поділ Польщі і Почаїв перейшов до Росії; для Почаївської уніатської друкарні настала сумна пора, бо над нею вісіла примара закриття, а крім цього — книжки її втратили ринок збуту. І ось тому тодішній, префект Почаївської друкарні о. Спиридон Коберський вже 15 грудня 1795 р. звернувся до львівського Братства з пропозицією закупити почаївські видання: «Тутешня (Почаївська) друкарня — писав Коберський — не має відбуту на книжки, друковані для духовного вжитку тутешньої, з’єднаної з Римом, Руси, бо більша частина сієї Руси відпала від єдності з римською церквою під теперішнім російським пануванням, тому звертається до вас, добродії, з пропозицією, чи не схотіли б ви прийняти якоїсь скількості сих книжок на склад своєї друкарні для ужитку тамошніх уніатів, далеко щасливіших під пануванням його цісарсько-апостольської високости» *. Братство погодилося купити книжки, і в другім листі, з 20 лютого 1796 року, о. Спиридон дякує Братству, що в такім нещасливім положенні, в якім опинилася Почаївська друкарня, воно погодилося рятувати почаївських василіан **.

[* Записки. Львів. Т. 130. С. 107. Стаття Возняка М.

** Там само. С. 108.]


Для почаївських василіан настала не зовсім добра пора, а тому навіть «Почаївський монастир добровільно зобов’язався відступити за умірковану ціну Ставропигії у Львові свою руську друкарню» *. Але ці страхи були тільки на початку; скоро о. Коберський добре орієнтувався в положенні і позакладав по Галичині склади своїх видань і не зле продавав книжки, підрізуючи тим матеріальний стам Братства. Братство, що хотіло закупити ці видання собі, мусило скаржитися архієпископові львівському на почаївських василіан, що привозять «з чужої держави в нашу провінцію» ** різні книжки.

[* Там само. С. 114.

** Там само. Т. 130. С. 110. Стаття Возняка М.]


Справа скінчилася так, як Братство й не сподівалося: австрійський уряд не дозволив йому закупити почаївські видання. Правда, ця заборона особливої сили не мала, бо почаївські видання, що серед уніатів мали заслужену повагу, ще довго перепачковувалися до Галичини і добре розходилися по всіх церквах.

Але й російський уряд не закрив Почаївської друкарні, і вона вільно продовжувала свою працю, як і до того; щоб прислужитися новому урядові, о. Коберський 1796 р. видрукував навіть таку книжечку: «Проповедь при нарочитом обхожденіи и именованіи Ея Превысочайшего и Непреодоленного Величества Самодержицы и Государини Императрицы всея Россіи Екатерины Вторыя». І друкарня його працювала й далі, але збут її видань все падав та падав, а тому вона друкувала вже небагато.

З іменем Почаївської друкарні зв’язано декілька т. зв. старообрядчеських книжок. Так, вже 1782 р. в Почаєві видрукували «Собраніє краткія науки о артикулах виры»; ця книжка «друкована c переводу книжицы Катихисиса (Москва, 1649 р.), ни в чем не отмененно» [* Примірник Національного музею у Львові. № 721]. Трохи пізніше з Чернігівщини, з Клинцівського посаду 19, прибув до Почаєва старообрядець Василь Желізняк; він приніс зразки старообрядчеських видань і склав з василіанами умову на друкування цих книжок. Василіани взялися за цю справу і книжки друкували. Але 1800 р. російський уряд про все це довідався і повстала неприємна справа. Проте справу цю потушили, бо за неї взялися митрополит католицький Сестренцевич та єпископ уніатський Степан Левицький. Справу не тільки потушили (взагалі, вона темна), але й здобули для Почаївської друкарні нового привілея: 4 травня 1800 р. цар Павло І дозволив цій друкарні друкувати духовні книжки під доглядом свого єпископа [* Амвросій. Сказаніе о Почаевской Лавре. 1878. С. 136 — 137. Частіше в літературі панує стара думка (за Сопиковим. Опыт. № 574), ніби старообрядці друкували в Клинцях і тільки виставляли різні друкарні, — Почаїв, Вільно, Варшава, Несвіж, Супрасль і т. п.; Див.: Галичанин. 1863. Кн. І. Вип. 3 — 4. С. 171; Максимович. Сочиненія. Т. III. С. 676; Кіев. Стар. 1895. Т. 50. С. 10, 18].

Так жила Почаївська друкарня, потроху занепадаючи, аж по 1831 р., коли російський уряд встановив, що почаївські василіани ніби допомагали польським повстанцям, а тому 9 жовтня монастиря вернули знову православним. А 10 жовтня 1831 р. василіани передали й свою столітню друкарню, а саме: 4 станки, окремо станок для друкування образів; запас слов’янських та польських буков, мідні дошки для витискання образів, дереворити, мідні форми для виливання буков, мідні штемпелі для відливання медаліонів і т. п.; поверх того, принято паперу 485 стіп і видрукуваних книжок, слов’янських та польських, різного змісту 362 паки [* Амвросій. Сказаніе о Почаевской Лавре. 1878. С. 156 — 157]. Частину почаївських видань пізніше, 1861 р. закупив у Почаєві львівський купець Михайло Димет і розпродав їх у Львові (було 44 назви книжок).

По передачі Почаївської друкарні православним вона існувала безперестанно аж до нашого часу, до 1918 р., коли частину її вивезено до Києва, а звідти до Москви. Так припинила (тимчасово) своє існування друкарня, що нараховувала коло двохсот років свого безпереривного віку.

Почаївська друкарня в історії друкарства українського займає безумовно почесне місце, — вона видрукувала надзвичайно багато книжок; так, дуже неповний список А. Петрушевича зазначає, що з Почаєва за час 1618 — 1831 рр. (власне, треба б 1730 — 1831) вийшло 148 книжок церковнослов’янською та українською мовою, 32 книжки польською мовою і 7 книжок мовою латинською, разом 187 книжок *, — це таке число видань, до якого не дійшла ані одна друкарня в Галичині і на Волині. Безумовно, період уніатський (1730 — 1831) Почаївської друкарні — це період її найбільшої слави, хоч і служила вона тоді лише частині українського народу.

[* Галичанин. 1863. Кн. І. Вип. 3 — 4. С. 172 — 181.]

На основі списка Петрушевича надруковані в Почаєві книжки можна поділити на доби так (книжок без зазначення року не приймаю до обрахунку): перша доба — 1618 — 1730 рр., — вийшло ніби 12 книжок (це помилка, — вийшла тільки 1 книга 1618 р.); друга доба — 1730 — 1771 рр. (доба організування й боротьби з Ставропигією) — 46 книжок; третя доба — 1772 — 1795 рр. (розцвіт, польська доба) — 87 книжок, і четверта доба — 1796 — 1831 рр. (московська) — 33 книжки.

Видання почаївські часто мали дуже гарний зовнішній вигляд, — оригінальні черенки, часом розкішні прикраси; взагалі, на окрасу своїх видань в Почаєві звертали пильну увагу *. Почаївські книжки добре розходилися по Галичині (часто — і поза нею), і тут вони користалися заслуженою повагою. А те, що багато з них були до того ще й писані українською мовою, то це надало їм чисто національний характер і збільшило їхню вагу.

[* В Почаївській друкарні збереглося багато старих гравіровальних дощок; 1880 р. Лавра Почаївська передала Київській Дух. Академії 48 дерев’яних грав. дощок та 226 металевих; пізніше додала ще 52 дошки. Див.: Петров Н. Старинные южно-русские гравировальные доски // Искусство. 1914. Кн. 3 — 4.]




_________________________________________


Теперішній архів Почаївської Лаври для історії друкарні особливого матеріалу не має — все цінніше взято до Київської Духовної Академії. Чим можна було, я скористав з цього Архіву [* Высокопреподобному о. Наміснику св. Успінської Почаївської Лаври Дамаскину складаю за це свою сердечну подяку].

Якихось поважних дослідів з історії Почаївської друкарні, крім праці Ю. Тиховського, ще не маємо, хоч Почаївська друкарня цілком заслуговує окремої монографії. З головнішої літератури про неї зазначу:

«Отечественныя Записки». 1826. Ч. 28. С. 312 — 324: докладний опис першого почаївського видання, «Зерцала Богословії» 1618 р.

Вandtkie J. Historya drukarń w Kroi. Polsk. Краків. 1826. T. II. C. 54 — 59.

Zubrzycki. Historyczne badania. 1836. C. 33 — 36, 52, 55. Важні відомості про процеси Ставропиг. друкарні з Почаївською на основі архівних актів.

Ваliński M., Lipinski T. Starożytna Polska. Стаття: Почаїв; Варшава, 1845 p. T. II. 4. 2. C. 904 — 905.

Максимович М. Книжная старина Южно-русская. 1849//Сочиненія. T. III. C. 674 — 676. Не критично.

Wiszniewski M. Historya Literatury polskiej. Краків. 1851. T. VIII. C. 429 — 431 i 411. Не критично.

Перлштейн А. Очерки исторіи типографій на Волыни // Волын. Губ. Ведом. 1855. №4 і 5. Ця ж стаття передрукована в «Ж. М. Н. Пр.» 1855. Ч. 87. С. 22 — 26. Не науково.

Каталог книг, напечатанных в святой Успенской Лавре Почаевской чина св. Василія Великаго. Для употребленія греческо-унитских церквей и духовенства. 1861. 4 с. Видання львівського купця Михайла Димета. Це спис книжок, які закупив (44 назви) Димет в Почаєві, як остатки колишніх друків.

Петрушевич А. С. Историческое известіе о древней Почаевской Обители чину св. Василія Великаго и типографій ея, с росписью в той печатним книгам // Галичанин. Львів, 1863. Кн. І. Вип. З і 4. С. 158 — 181; про друкарню 168 — 172; на с. 172 — 180: спис почаївських друків (не повний, по 1829 р.). Дуже корисна праця.

Архимандрит Амвросій. Сказаніе о Почаевской Успенской Лавре, на основаній документов, хранящихся в Лаврском архиве // Волын. Епарх. Ведом. 1870. № 13 — 24; 1871. № 1 — 6, і окремо. Почаїв. 1878. 1 — 296 с. Про друкарню не багато відомостей в різних місцях книжки. С. 32 — 33, 68 — 69, 74, 75, 80, 135 — 137, 156 — 157, 239, 246, 263, 279 — 280. Але критичного мало.

Свящ. Ст. Барановскій. Краткія сведенія. 1877. С. 763 — 764. Не критично.

Свящ. А. Хойнацкій. Очерки из исторіи православной церкви и древняго благочестія на Волыни. Житомир. 1878. С. 183 — 185. Не критично і з помилками.

Голубев С. Петр Могила. К., 1883. Т. І. С. 231 — 234. Додатки Про К. Ставровецького.

Хойнацкій А. Ф. Православіе на западе Россіи в своих ближайших представителях или Патерик Волыно-Почаевскій. М., 1888. С. 161 — 163. «Православныя книги, изданныя в Почаевской типографій во время преподобнаго Іова» — не критично і повно помилок.

Калужняцкій Є. K библіографіи церковно-славянских печатных изданій в Россіи // Сборник отделенія русск. яз. и слов. Спб., 1886. Т. 42. Про книгу «Богословія нравоучительная» (Почаїв, 1751).

Трипольскій Н. Древнія Вольщскія типографій; див.: Девятисотлетіе православія на Волыни. Житомир, 1892. С. 237 — 239, а також с. 72 — 90, 37 — 38. Мало критично.

Перегляд цілого питання про Почаївську друкарню, а також огляд всього, що було написане про неї, дає цінна праця Ю. Тиховського «Мнимая топографія Почаевскаго монастыря» (з к. XVI до першої чверті XVIII в.) // Кіев. Стар. 1895. Т. 50. С. 1 — 35 і 248 — 281. Праця має три розділи: І: «Критическій обзор разработки матеріалов для исторіи Почаевской монастырской типографій». С. 2 — 35; II: «Библіографическій указатель мнимых изданій Почаевской монастырской типографій в XVII — 1/4 XVIII века». С. 248 — 262; III: «Критическій разбор и опроверженіе показаній об изданіях Почаевской монастырской типографій XVIII — 1/2 XVIII в.» Загальний правдивий висновок автора: Почаївської монастирської друкарні в 1597 — 1720 рр. не було, вона повстала десь в 1730 рр. На жаль, в праці цій, не опертій на монастирських почаївських документах, місцями занадто проглядає непотрібне суб’єктивне дражливе відношення до справи, що не скрізь дає їй наукової об’єктивності. — Рец.: Wolyniak в «Kwartalnik Historyczny» 1896. C. 356.

Як доповнення до праці Ю. Тиховського в «Записках Наукового Товариства» у Львові, в т. VII за 1895 p., Miscellanea, c. 1 — 3 появилася коротка замітка А. Щуровського «До питання про початок Почаївської друкарні». Автор видрукував тут з Луцької гродської записової книги 1732 р. (Київ. Центральний архів № 2282) доти невідомого акта — привілей Августа II з 18 жовтня 1732 р. для фундування Почаївської друкарні, чому й схиляється автор до правдивої думки, що початок Почаївської друкарні треба віднести на 1732 р.

Хойнацкій А. Описаніе Почаевской Лавры. 1897. С. 123. Не науково.

Волын. Епарх. Ведом. 1905. № 16. С. 509 — 510: Інвентар Почаївської друкарні 17.IX.1736 р.

Миловидов А. И. Описаніе славяно-русских старопечатных книг Виленской Публичной Библіотеки. Вильна, 1908. №24. С. 30 — 31.

Почаевская типографія и братство Львовское в XVII веке // Вольш. Епарх. Ведом. 1909. № 35 — 38. Дуже цінна праця, бо розказує про судові процеси Почаєва з львівським Братством на основі Почаївського друкарського архіву.

Петров Н. Старинныя южнорусскія гравировальныя доски типографій Кіево-Печерской, Ильинской Черниговской и Почаевской // Искусство. К., 1914. № 3 — 4.

В СХХХ томі «Записок Наукового Товариства у Львові» за 1920 р., с. 107 — 119. М. Возняк умістив цінну статтю: «До історії почаївських видань XVIII віку», — про умову

Почаївської друкарні, що не мала кому збувати своїх видань, з друкарнею львівською ставропигіальною з 1796 р. доставити книжки Братству; але влада австрійська умови цеї не затвердила.

Свєнціцкий Іл. Дещо про печатню Успенського Братства у Львові // Збірник львівської Ставропигії. 1921. Т. І. С. 328 — 329: скарга почаївських василіан на братську львівську друкарню 1732 р. і процес Ставропигії з Почаївського друкарнею (по документах Київської Духовної Академії. Рукоп. 108 і 155).

Ровинскій Д. А. Подробный словарь русских граверов XVI — XIX веков (Спб., 1895) згадує таких почаївських граверів: А. Б. кінця XVIII в. С. 1: Гошемський Адам другої половини XVIII в. С. 168 в.: Гошемський Йосиф того ж часу с. 169, Масієвський Іван XVIII в. С. 427: Охрімовський Хведір 1775 p. C. 507: Стрельбицький Хведір кінець XVIII в. С. 639 і Холота (Голота) Андрій XVIII в. С. 726.