Дермань

Територія Дерманя була заселена вже у VIII-V столітті до нашої ери.
Перша згадка про Дермань сповіщає від 8 грудня 1322 р. грамота, в якій князь Любарт Гедимінович, даруючи Луцькій соборній церкві Іоана Богослова свої маєтності засвідчує: "ПакьІ же спаднейшего ради отправованя [Ще ж ради покращання відправи] хвальї Божое прьі церкви соборной даємо... Будорож, Пичеви, Точьшко (Точевики?) как се в себе широко й долго мает до ЧудовьІ могильї з лесами под Дубно на две мили й куДеманю".

За поборовим актом 1325 року, "имение Дермань" сплачувало від 26 димів, 2 городів, 3 вальних коліс. Крім того, щорічно здавало 40 "гарців" меду з лісових пасік, виконувало шарваркові роботи, вивозило казенні лісозруби.

Одержавши в 1497 р. Дермань у володіння, князі Острозькі спорудили тут кам'яний замок. На території останнього, у формі братерства духовних осіб, що здійснювали богослужіння в придворній церкві князів Острозьких, і виникла близько 1499 р. обитель. Острозькі піклувалися про монастир, утримували його за свої коти і наділяли великими земельними володіннями Тутешні ченці займалися перекладами церковних книг. З 1499 року виринає в записах і "Дерманский монастьфь", котрому тоді володар Острога подарував автографовану книгу "Поучения"* .

У вересні 1497 року в замкові біля Топорищ на Житомирщині була укладена та репрезентована грамота, якою великий литовський князь Олександр засвідчив дар гетьманові Костянтину Острозькому маєтностей 2-ох дворів і 9 сіл, у числі яких називається і "Дермань".

Цей монастир згадується у наступних роках: 1511 ("к Дерманський монастир - один з найстаріших, широко відомих релігійних, освітніх, культурних осередків Волині. Споруджений на старовинному замчищі, мав вигляд фортеці з камінними стінами до 6 метрів висоти з проробленими стрільницями. Монастир і церкву збудували у XV столітті на кошти князя Василя Красного. З 1575 по 1576 рік маєтком монастиря управляв першодрукар Іван Федоров. Визначним архімандритом був Ісаак Борисевич, а з 1627 року - видатний філософ-полеміст монастьфе к Дерманю"), 1571 ("в монастьіре Дерманском"), 1579 ("владение Дерманского монастьіря"), 1601 ("на Дерманском монастьфе"); 1670 ("под монастьфем Дерманя").
У 1583 році "Дермань" сплачував від 23 димів, 2 городень, 5 підсудків (судових чиновників), 3 комор. Крім того, "монастьфские крестьяне" повинні були з'являтися на заорки, зажинки, закоси, обжинки, толоки, відбувати шарварки, лагодити монастирські стіни, вивозити на продаж хліб своїми підводами.
Акт 1590 року обвинувачує "дерманских подданньїх" за невиконані монастирські роботи, за втечу "с Дерманя" селян до інших населених пунктів, звідки їх зобов'язано повернути.
Бажаючи створити в Дермані просвітительський центр для підготовки гідних служителів церкви, князь Костянтин Костянтинович Острозький зробив обитель у 1602 р. самостійною, заснував при ній школу і друкарню. Керуючим друкарні став священик-друкар Дем'ян Наливайко (брат відомого Северина Наливайка), письменник, автор антиуніатських творів.

Ігуменом реформованого монастиря князь призначив високоосвіченого протосингела олександрійського патріарха Ісаакія Борисковича (походив з Волині). Борискович зібрав в обителі багатьох учених і гідних ченців і приступив до друкування книг (перша вийшла в 1604 р.).

За "люстрацією" 1604 року, "Дермань" поділявся на дворища (19,56 десятин), якими користувалися стрільці, гайдуки, підсусідки, і піддворища, відведені для городників, комірників. Тоді діяло громадське самоврядування, громадський суд.

У 1605 р. князь за невідомих причин переніс друкарню до Острога, але монастир не утратив свого просвітительського значення.

Дерманский монастир мав велику бібліотеку, у якій зберігалися рукописи, стародруки, архіви. Стародрук “Дерманський помьяник” і нині зберігається в Острозькому краєзнавчому музеї.

Серед викладачів тутешньої школи був вихованець “академії” Іов Княгинецький, подвижник і засновник монастирів, друг Івана Вишенського, Захарія Копистянського й інших ревнителів православ'я.

Якийсь час тут знаходився Григорій Отрепєв (Лжедмитрій І).

У 1627 р. монастир був переданий у керування Мелетію Смотрицькому (син ректора Острізької школи-академії пізніше відомому уніатському архієпископу ), автору багатьох полемічних творів і славнозвісної “Граматика словенська ...” (1618 р.). У 1648 р. “Граматика ...” була перевидана в Москві. По ній більше 100 років викладали мову не тільки в Росії, а й в інших слов'янських країнах. Великий М.В. Ломоносов, що теж учився по ній, назвав граматику “вратами вченості”. Незабаром обитель офіційно прийняла унію. Тут М. Смотрицький помер і похований у 1633 р.

На картах, поземельних планах ХУІ-ХУШ століть село документували назвою "Дермань". І лише зрідка латинським записом - "Дерман" ("Вегтап"), "Дерманє" ("Вегтапіе").
Акти 1629-1644 років нотують зростаючі заворушення "дерманских крестьян", а в час Визвольної війни 1648-1654 років - формування "в Дерманю" повстанських загонів. Але тодішня воєнна розруха, епідемії; голод спричинили майже цілковитий упадок Дерманя. Так, у 1653 році на всіх монастирських маєтках було лише 47 дворів. Та на початку XVIII століття Дермань неухильно починає відроджуватися, значно розширює культивовані землі, лісорозробки. За даними 1889 року, "с(ело) Дермань при пруде й ключах волости Мизочской" мало 330 дворів, 2575 мешканців (54 римокатоликів), чоловічий Преображенський монастир, однокласне народне училище, кредитне товариство, 3 крамниці, млин, смолокурню, деревообробну майстерню.

У Дерманю Другому є збудована в 1810 році на місці давньої церква Пресвятої Трійці, де зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, започаткованих в 1807 році, опис церковної землі площею понад 56 десятин. На сільському кладовищі була з 1855 року церква Преподобного Онуфрія.
У після загарбання Росією Волині1822 р. у монастирі знову оселилися православні ченці. Обитель почала відроджувати освітянські традиції: з 1829 р. тут діяло одна, а з 1833 р. - кілька церковних навчальних установ. Монастир був резиденцією вікаріїв Волинської єпархії - єпископів Острозьких.

Це монастир-фортеція. У центрі монастиря споруджений однокупольний престольний храм (перше десятиліття ХVІІ ст., потім перебудовувався). На захід від храму - двоповерховий келійний корпус (друга половина ХVІІ ст., у ХІХ ст. перепланований і збільшений в розмірах). На південь від церкви знаходяться кам'яний одноповерховий флігель (1821 р.), на верхньому поверсі якого з 1871-72 р. діяв храм Преподобного Феодора Острозького. Найвище спорудження обителі - Замкова вежа, споруджене в ХV ст. і перебудоване пізніше в дзвіницю.

У 1914 році з надіквянського Дубного у Дерманський монастир перевезено цінний архів князів Острозьких та Любомирських

До 1939 року Дермань був одним селом, хоч насправді його ділили на Дермань панський і казенний. У 1946 році Дермань Перший волею чиновників приймає назву Устенське Перше, а Дермань Другий
- Устенське Друге. З 1991 року Устенське, що від імені витікаючої тут річки Усті, уступає місце давній історичній назві Дермань і ділиться на: Дермань Перший і Дермань Другий.
Назва Дермань загадкова. У ній є рідкісне кінцеве "ань", притаманне тим, що переважно символізують географічну специфіку місцевості, зрідка втілюють наймення осіб. Віднявши "ань", матимемо "Дерм", котре можна зблизити зі словом дерма (дермо) "зарослі непрохідні чагарники"; дермаза "гущавина, хащі", "цілина, облугове поле". Сюди підходить поліське, білоруське дерман ("дзерман") "заросле травою поле", "багатолітній обліг", "зарослі дикої рути". Слід згадати й наше дермо "груба тканина"; задьора "задирака"; задьорний "задирливий". Усе це від первісного дерти, роздирати.
Назву Дермань теж допустимо осмислити у зв'язку з особовими найменнями типу Дермо ("Йван Дермо Ярцев сьін, новгородский иконописец", 1509 рік); Дермель ("Йван Арбуз Дермель", 1425 рік); Дермек ("пан Єжи Дермек", 1703 рік); Дерманов ("мустафа Дерманов, сьш ДарьІ", 1747 рік); Дерманик ("брати Веселик і Дерманик", 1887 рік). Історія цих та інших особових формувань могла бути різною. Так, Дермо з ймовірного російського дермо "непотріб", "негідник"; Дерманов із турецького дерман "тілесна сила", "енергія", "лікування"; Дерманик із дерманити "дармувати", "кепкувати".
Таким чином, Дермань міг втілити поняття "оселя в урочищі Дерма (Дермо), що у зв'язку з однозвучним словом" або "населений пункт, до якого мав суттєве відношення чоловік з найменням зразка Дермо, Дерман", приймаючи з "ань" значення "Дерманів". Але ці особові назви є ще загадковими.
За документованою оповіддю, Дермань у минулому називали Райгородком, бо, мовляв, жили у ньому, як у "райському" місці Коли Райгородок дотла знищили ординці врятовані поселяни знайшли собі нову "дерму" (цілину), назвавши від цього слова новостворену оселю Дерманем, згадуючи ще довго колишній Райгородок, де спорудили пам'ятний знак.
За переказами, Дермань спочатку іменували Дрімань, бо ніби на цьому місці у час миттєвої "дрімоти" острізький князь ледь не став жертвою хижого звіра. Розповідають інше: тут, де село, люди, готуючи місце для посівів, казали - "Дери й май!", тобто очищай землю від хащів і матимеш добро". Звідси, мовляв, початкове "Дермай", потім "Дерман". А ще кажуть: тут, де село Демань, загинув і похований турецький воєвода Дерман.
Дерманю Другому є під охороною держави обширна висота Городище або Замчище, де була захищена валами, частоколами, глибинними ровами, ярами староруська оселя. Дещо на віддалі є висота (колишнє городище) Знесення (Гора), на якій розміщені забудови монастиря. Коло неї пролягає видолинок Мних (Мніх), втіливший поняття "монах". В іншому місці привертає увагу крута висота Ринка, де ніби стояла перенесена на кладовище церква, в якій молився Богдан Хмельницький. На сході села за мостом примістилась неподалік річки Батиєва криниця, де немов би хан Батий брав для себе і свого коня "цілющу" воду. В іншому місці є Турецька долина. Тут у бою загинуло багато татар. Міжвисотну долину окраїни села іменують Скит, бо тут у "скиті" (безлюдній місцевості) жили ченці- самітники. Іде в забуття пагорб Холм (Хом), що мав форму "шолома". На ньому "чатували" дозорці острізького замку, сповіщаючи ворожі нашестя.
Назва Дермань одинока. Існує лише Дерманка: одна діюча на Рівненщині в Корецькому районі, дві інші замінені: на Луки в Житомирській та на Дубівку в Хмельницькій області У Бєларуа є Дзярманица,

Дзярмінка.

У 1940-х рр. обитель стала жіночої, у 1960 р. - закрита, а в 1991 р. - під час розвалу СРСР монастир захопила російська церква.

Святині монастиря: Чудотворний Казанський образ Божої Матері, ікони (з частинами мощів): Св. Пантелеймона, Феодора Острозького, Іова Почаївського, ікона Преподобного Серафіма Саровського з частинами його мантії; обновлена в 1993 р. ікона Водохрещення Господнього.