Низкиницький монастир

Низкиницький монастир заснований в 1643 роцi Адамом Киселем. До заснування монастиря була тут парафiяльна церква, при якiй були похованi предки Кисiля. Тут мали проживати 12 вчених-ченцiв. Монастиревi Адам Кисiль заповiв на вiчнi часи замок iз землею навколо нього i три родини селян, якi мали обслуговувати цю обитель, три тисячi талярiв i двi тисячi злотих, з яких монастир мав отримувати 7 вiдсоткiв рiчного прибутку i десятий снiп з маєткiв Низкинич, Пiдганiв, Коневичiв та iн. Монастирськi келiї були дерев'яними. Заповiт - дарча грамота, був складений в Луцьку - в центрi тодiшнього Волинського воєводства, до якого належав i Володимирський повiт. Документи в ролi свiдкiв пiдписали дуже солiднi люди: два пiдкоморiї - керiвники спецiальних шляхетських судiв у майнових, зокрема земельних, справах, воєвода Белзький Владислав Сещинський i владика Луцький та Острозький Данило Молинський.

Адам Кисiль помер на 53 роцi життя -- в 1653 р. i похований в церквi Низкиницького монастиря в боковому придiлi Святого Георгiя. Пiсля смертi Адама Кисiля його рiд недовго зберiгав безпосереднi зв'язки з Низкиничами. Кiлька рокiв, до своєї смертi, звання ктитора (опiкуна) монастиря носила дружина Адама Анастасiя, потiм ще - його племiнниця, дочка брата Миколи, Олена. Спадок воєводи складав 65 населених пунктiв, сiл i мiстечок, з них тiльки на Волинi - 37. Серед них було чимало значно бiльших вiд Низкинич, отже було чим займатись опрiч них. В 1662 роцi Низкиницький маєток був вiдданий в оренду Кадебичам-Кончинським. а з 1680 року вiн переходить на орендному правi до Довгял-Циринiв. 18 травня 1686 року Юрiй Цирина записав монастиревi 4300 польських злотих. Так до 1690 р. Низкиницький монастир процвiтав завдяки турботам про нього ближнiх людей спадкоємцiв Кисiля. Але з 1690 року починаються страшнi насильства i пригнiчення обителi з боку посесорiв с. Низкинич Довгял-Циринiв, якi довели його до занепаду i зради Православ'ю. У цьому ж 1690 роцi, у зв'язку з частими нападами татарських загонiв протектор монастиря, єпископ Луцький Афанасiй Шумлянський, в єпархiї якого знаходився монастир, вiддав наказ монахам, щоб тi, забравши всi речi та документи, переїхали на деякий час до Луцька. Для виконання цього наказу вiн прислав сюди iгумена Бiлостоцького монастиря Афанасiя Падальського. Низкиницькi монахи, забравши монастирське майно, виїхали з обителi вночi, а щоб замести свої слiди, розпустили поголос, начебто вони вiдправляються в Загорiв (монастир Володимирського повiту) на празник. Але тiльки-но вiд'їхали вони на пiвтори милi, як на них напали Михайло, Юрiй i Микола Цирини, що були переодягнутi в татарську одежу. Вони побили монахiв, пограбували їхнi вози i забрали документи. Але монахи впiзнали переодягнутих Циринiв i подали на них скаргу в суд. На цьому судi Юрiй i Микола Цирини видаючи себе за "дiдичiв" Низкиницького монастиря, звернулися до єпископа Холмського Олександра-Августа Лодзяла з проханням, щоб вiн взяв монастир Низкиницький вiд єпископа Луцького "дизунита'' пiд свою протекцiю i управлiння, брехливо твердячи при цьому, що цей монастир нiбито був заснований католицькими власниками. А на виправдання свого насильства над монахами Довгял-Цирини, говорили, нiбито Луцький єпископ Афанасiй Шумлянський, наказавши низкиницьким ченцям забрати монастирськi речi i документи та переселятися до Луцька, хотiв усе це присвоїти собi. Єпископ Лодзяла. повiривши їм, що вони насправдi дiдичi i фундатори монастиря, взяв останнiй у своє вiдання i пiклування, зобов'язавши при цьому Циринiв повернути усе пограбоване монастирю. З цього приводу мiж єпископами Холмським i Луцьким виникли суперечки, пiд час яких мiсцевi монахи розiйшлися по iнших монастирях. Пiсля смертi єпископiв ця справа була забута. Мiж тим, Юрiй Довгял-Цирин, зображаючи законного власника Низкинич, записав у 1703 роцi монастирю частину Низкинич i грошову суму; та боячись, щоб монастир не став вiдстоювати свої права на володiння, робив монастирю рiзнi насильства, не давав змоги ченцям довго жити в монастирi, приховав в себе монастирськi дарчi закони, виривав з мiських книг рiзноманiтнiшi матерiальнi записи, що стосувалося iнтересiв монастиря, видавав себе ктитором i на цiй основi самочинно вибирав суперiора для монастиря. Юрiй Довгял-Цирина помер у 1722 роцi, залишивши Низкиничi своєму синовi Францiску, за якого становище монастиря ще бiльше погiршувалося. В XVIII ст. монастир переходить у володiння Василiанського унiатського ордену. В свiй час греко-католики добре дбали про церкву й монастир. Примусили, для прикладу власника земель с. Низкиничi Довгял-Цирину сплачувати в монастирську касу грошi за користуванню землею. Тiльки в 1837 роцi було розiбрано монастирськi келiї. Саме цю дату слiд вважати закриттям монастиря. Володимирський повiтовий суд у 18 40 роцi констатував лiквiдацiю монастиря, майно якого поступило в користування Володимирського Базилiанського монастиря.

Успенський храм

Успенський храм являє собою, правильної форми, рiвнораменний хрест. Особливою легкiстю лiнiй i витонченiстю укрiплень, видiляється центральна його частина, що має високий барабан i увiнчується куполом. Такi ж самi чотири зниженi боковi розгалуження хреста в центральнiй композицiї цiєї трактованої в дуже стриманих формах споруди безпосередньо знайшов втiлення, тип дерев'яного п'ятиверхого храму. Вдалi пропорцiї основних об'ємiв та верхiв, гранична простота архiтектурного задуму, стримане використання мальовничого лiплення роблять цю пам'ятку однiєю з видатних споруд свого часу. Найперше щодо часу будiвництва. iснує безлiч суперечливих думок та iдей. Правдоподiбнiшими датами початку будiвництва Успенської церкви є 1638 рiк, або навiть i бiльш раннiй, 1636 рiк, що його теж називають з певними пiдставами . iнколи помилково вказують на 1643 рiк - рiк, коли Адам Кисiль написав свiй заповiт про заснування в Низкиничах монастиря. Але в самому заповiтi чiтко вказується, що стiни церкви вже закладено i на монастир покладається завдання завершити будiвництво. Вiдома достовiрна дата освячення церкви - воно вiдбулося в1653 роцi. Проте парафiяльний священик iоан Ящевський подав для суду в 1837 роцi опис церкви, складений в 1806 роцi, в якому говориться, що вона була побудована в 1659 роцi. Як погодити цi дати? У 1653 роцi помер Адам Кисiль. Вiн заповiдав, щоб поховали його в Низкиничах, де протягом двох столiть покоїлися його предки. Ймовiрно, що освячення церкви було прискорено, щоб можна було в склепi пiд нею захоронити фундатора. А певна частина робiт, другорядних, могла виконуватися й опiсля, аж до 1659 року. Отже, спираючись на вiдомi джерела цiлком ймовiрно вважати, що церква будувалася протягом 1636 - 1659 рокiв. Але навiть не конкретизуючи дати, можна з впевненiстю сказати, що будiвництво велося бiля двох десяткiв рокiв. Як на тi часи це були цiлком нормальнi строки Проте джерела, з яких ми черпаємо данi про будiвництво та iснування церкви, на жаль, не дають нам нiякої iнформацiї щодо будiвельникiв. За результатами їхньої роботи можна лише здогадуватись, що будували свої майстри, українськi, спираючись на нацiональнi традицiї i досвiд. iмена i головного будiвничого, тобто архiтектора, i його помiчникiв для нас залишилися назавжди невiдомими. Церква Адама Киселя є типом будови, що в планi й просторовому об'ємi йде за давньою традицiєю українського дерев'яного будiвництва п'ятидiльного (хрещатого) заложення iз п'ятьма банями. Цей уповнi самобутнiй тип будови настiльки був вироблений та вдосконалений давньою культурою українського будiвництва, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архiтектури в розумiннi як гармонiйної, логiчної композицiї, так i окремих пластичне - розвинених та притому лагiдних форм i деталей. Церква в серединi була розмальована в стилi рококо; при греко-католиках, мабуть, були збудованi i збереженi до сьогоднi проповiдницька кафедра, хори для органа. На стiнах церкви правого крила була iкона Василя Великого, а також зображення унiатського єпископа Иосафата Кунцевича з всадженою в тiм'я його голови сокирою Найслабшим мiсцем була покрiвля. На початку церква була покрита iонтами, як говорили в давнину - " побита iонтом чи iонтами". Однак не слiд таку покрiвлю вважати вбогою. На тi часи кращої не знали, червона черепиця в нас не застосовувалась. iонтова покрiвля коштувала недешево: струганi вручну дощечки, клепанi вручну спецiальнi цвяшки - гонталi, але була вона, звичайно, недовговiчною. Доки церква була монастирською, про ремонт даху дбали. Але в XIX столiттi церква повнiстю перейшла пiд опiку сiльської громади i селяни не в змозi були справитись з ремонтом. Є вiдомостi i про аварiйний стан храму в серединi минулого столiття, хоч є пiдстави думати, що було в цих вiдомостях деяке перебiльшення, зумовлене побiчними мiркуваннями. Це пiдтверджується подальшою iсторiєю будiвлi. Дах почали покривати соломою. Не варто й говорити, що на такому даху солома не забезпечувала вiд протiкання. Ще гiрше стало в роки першої свiтової вiйни, коли з даху було здерто й солому. Бляшана покрiвля появилася лише в першiй половинi 1 930 - х рокiв, в 2002 роцi дах i куполи храму були повнiстю перекритi. По чотирьох кутках церковної огорожi з нарiжної сторони знаходились пагорби, на яких розмiщувались вiвтарi на свято "Божого тiла". З лiквiдацiєю унiї в 1796 роцi Низкиницький монастир був закритий. Пiсля закриття монастиря монастирська церква була приписана до приходу села Калусiв (тепер Гряди) i пiдпорядковувалась Волинському Єпархiальному православному духовенству. А належнi монастиревi капiтали, за наказом управлiння Русько-Василiанської провiнцiї, переданi були в унiатський Володимир-Волинський чоловiчий монастир i призначенi були на утримання при цьому монастиревi унiатського училища. У 1832 роцi було проведено ревiзiю церков Волинської єпархiї московським протоiєреєм Платоновим. Низкиницька церква, в якiй на той час у зв'язку з закриттям монастиря не проводилось богослужiння, одержало право окремого приходу. У 1839 роцi з вiдкриттям Низкиницького приходу Волинська духовна консисторiя через мiсцеве губернське управлiння поставила вимогу вiд нового власника Низкиницького маєтку дворянина Модзалевського щодо надiлу Низкиницькiй церквi земельної дiлянки i ремонту церкви. У 1841 роцi Модзалевський звернувся в губернське управлiння з заявою, що на ремонт церкви потрiбнi великi кошти, i вiн не в змозi зi свого порiвняно невеликого маєтку села Низкиничi видiлити такi грошi, оскiльки для цього потрiбно було б продати сам маєток. З огляду на те, що будiвничий церкви Адам Кисiль призначив для її пiдтримання значнi капiтали, якi були переказанi у фонди Володимир-Волииського монастиря, то, на думку Модзалевського. потрiбно було б повернути цi капiтали Низкиницькiй церквi i використати на її ремонт. Губернське управлiння направило заяву Модзалевського у Володимир-Волинський повiтовий суд на розгляд. Повiтовий суд своїм рiшенням вiд 23 березня 1842 року постановив: всi пiдписанi Адамом Кисiлем Низкиницькiй церквi капiтали та угiддя повернути на користь цiєї церкви. Рiшення затверджено було 30 червня 1843 року на засiданнi Волинської громадянської палати. Але урядовий Сенат, куди справа ця перейшла на ревiзiю, з постановою волинських судiв не погодився i, прийнявши до уваги, що всi монастирськi капiтали перейшли в казну, по зiбранню доповнюючих документiв постановив: помiщика Модзалевського звiльнити вiд обов'язку виконувати ремонт Низкиницької церкви, зобов'язавши його в той же час надiлити земельною дiлянкою проти церкви. З указу урядового Сенату по цiй справi видно, що Модзалевський заявляючи про нестачу коштiв на ремонт церкви, писав своє виправдання, що ця церква дуже велика i що iншої такої за розмiрами нiбито нема по всiй Волинi. Пiсля видiлення Модзалевським земельних угiдь на користь церкви питання про її ремонт затихло. Справа закiнчилась тим, що церква стала запущеною, а священик, одержавши в селi Низкиничах землю, перейшов жити в Калусiв. В такому станi справа знаходилась до кiнця 80-х рокiв XIX столiття, до появи серед мiсцевої iнтелiгенцiї та дiючого на Волинi Луцького братства зацiкавленостi старовиною. З пробудженням зацiкавленостi iсторичними пам'ятками багато археологiв та iсторикiв почали вивчати iсторичнi пам'ятки Волинi. Центром цього руху стало село Будятичi, в якому знаходився маєток надворного радника О. М. Дверницького. Село Будятичi розташоване в трьох кiлометрах вiд села Низкиничi, i його власник О. М. Дверницький на той час був головою Володимир-Волинського братства по збереженню i вiдновленню старовини у цьому ж повiтi. Вiн сам i його вченi гостi, , звернули увагу на Низкиницьку церкву i взялися за її вивчення. Серед вчених, що вивчали пам'тки Волинi був i вiдомий археолог проф. А. Прахов, автор унiкального фотоальбому, в якому є фотознiмки i Низкиницької церкви. Побачивши Успенську церкву вченi прийшли до висновку, що необхiдно пiдтримати її i тим зашкодити руйнуванню пам'ятника XVII столiття. А для цього необхiдно було перш за все поселити священика знову в Низкиничах, навести в церквi порядок i вiдновити в нiй богослужiння. Випадок допомiг цьому. Лiтом 1882 року вiд блискавки згорiла Калусiвська церква, а з нею i господарськi будiвлi. Тож довелося церковним служителям братися за ремонт Низкиницької церкви та побудову господарського примiщення. На цьому наполягало Володимир-Волинське братство i Московське археологiчне товариство. При допомозi Волинської духовної консисторiї та низкиницьких селян навколо церковного подвiр'я було зведено кам' яну огорожу та побудовано хату для священика, який перейшов жити в село Низкиничi. Однак ремонт церкви, проведений був частково. Потрiбно було ще перекрити дах храму. А на все це необхiднi значнi кошти. Власники ж Низкинич - католики, не були зацiкавленi у вiдновленнi православного храму i категорично вiдмовилися допомогти в його ремонтi. Тодi селяни згадали про капiтали, залишенi будiвничим церкви на її ремонт, що перейшли в казну Святiйшого Синоду i почати клопотати про їхнє повернення. Справа про ремонт Низкиницької церкви тягнулася понад 10 рокiв. Нарештi, пiсля тривалого листування Святiйший Синод вирiшив у 1913 роцi згiдно з висновком архiвної комiсiї про пiдтримку Низкиницької церкви видiлити 10 тисяч карбованцiв з коштiв 1915 року. Вiдомо , що церква була вiдкрита i в нiй здiйснювалося богослужiння навiть у роки Другої Свiтової вiйни. Останнi роки перед закриттям у Низкиницькiй церквi служили священики: протоiєрей Трохим Мороз (по 1955 рiк); протоiєрей Анатолiй Закидальський (1956 --1961 рр.) У цi часи поруч з церквою розбудовувалося шахтарське мiсто Нововолинськ i комунiстичним iдеологам свiтлого майбутнього було дуже не до вподоби богослужiння в Успенськiй церквi яка мала таке глибоке українське минуле. Ними й було прийнято рiшення про її закриття. 1962 роцi войовничi атеїсти з'явилися в примiщеннi Успенської церкви села Низкиничi i вчинили погром церковного майна. Першою жертвою в церквi став скульптурний надгробний портрет Адама Кисiля видатний пам'ятник українського статуарного мистецтва XVII ст., поясну фiгуру, якого було встановлено у спецiальну нiшу, яку обрамлює орнаментальна мармурова композицiя в стилi бароко. Комунiстичнi варвари XX ст. з допомогою ломiв скинули його на пiдлогу. Вiд удару портрет - фiгура розкололася на двi частини. Церковнi книги та iконостас також були пошматованi. Опустившись до пiдземелля. де знаходився гроб-саркофаг з останками праху Адама Кисiля, комунiсти обiрвали родовi герби, що прикрашали саркофаг i сильно пошкодили його. Церква села Низкиничi була сплюндрована та зачинена на довгих сiм рокiв. 8 червня 1969 року дверi Успенської церкви були знову вiдчиненi завдяки клопотанням селян цього краю. Протоiєрей Панкевич Мелетiй Іванович, разом з вiдомим iсториком Юрiєм Шмаровим на основi численних iсторичних документiв встановили, що рiд Адама Кисiля сягає до сьогоднiшнього часу. При освяченнi Успенської церкви села Низкиничi 8 червня 1969 року на Волинi була присутня родичка воєводи в молодших поколiннях Ольга Шмарова. яка на той час проживала у мiстi Борисполi Київської областi.

http://www.monastyr.com.ua