ПРАВОСЛАВНІ МОНАСТИРІ ВОЛИНІ І ПОЛІССЯ. Рожко В.Є., Луцьк, 20 00 р.


11. З ІМ'ЯМ АДАМА КИСІЛЯ

Низкиничі — родове село відомого українського шляхтича, воєводи Київського і Брацлавського, сенатора Адама Кисіля. Рід Кисілів бере свій початок від Київського воєводи Свитольда чи Свентольда часів великих князів Святослава і Володимира. Саме цьому воєводі було доручено захищати Київ від ворожої навали польського короля Болеслава Хороброго в 1017-1018 роках. Сам воєвода загинув біля воріт міста, його ж родину разом із сім'ями князів в кількості до 800 чоловік забрав польський король і поселив на заході України. Достовірність походження роду Кисілів від воєводи Київського Свитольда під- тверджено королівською грамотою від 5 лютого 1646 року в час возведення Адама Кисіля в звання каштеляна Київського. В написі на надгробному пам'ятнику в мо- настирському храмі села Низкиничі також згадується походження цього роду від Сви-тольда.

З предків Адама Кисіля в історичних документах згадується й ім'я Олександра Кисіля, який воював у війську польського короля Ягайла у війні з великим князем литовським Свидригайлом. Олександр був одружений на княжні Четвертинській. За військові заслуги король подарував сину Олександра Микиті маєтки сіл Низкиничі і Дорогоничі. Внук його Тихон значився дворяни-ном королівським при Сигиз-мунді І, а син Тихона Григорій, підстольний Володимирський, як секретар військового штабу разом з королем Стефаном Баторієм ходив проти Моск-ви. 1581 року підУлою Григо-рій був важко поранений, піз-ніше він жив на Волині в своєму маєтку в Низкиничах і користувався тут великою шаною. Навіть московський втікач князь Андрій Курб-ський брав його за свідка при Монастирський храм Успіння Божої Матері в с. Низкиничі складанні духовного заповіту. Зберігся навіть такий напис: "Григорій Кисіль Низкиничський". Його дружина Федора — із роду Іваницьких. У них було два сини — Адам і Микола. Микола Кисіль загинув 1651 року в битві з українськими козаками під Вінницею. Разом зі своєю хоругвою він потрапив у западню на річці Південний Буг, яку влаштував полковник Іван Богун. Там Микола й потонув. Його тіло забрав брат Адам і поховав в монастирському храмі Успіння Богоматері в Низкиничах. Адам Кисіль народився десь в1599 чи 1600 році в Низкиничах. Він здобув хорошу освіту, знав кіль-ка іноземних мов, мав дар красно-мовця, був одним з кращих орато-рів в польському сеймі, брав участь у багатьох дипломатичних перего-ворах. Уже в 19- річному віці Адам брав участь у походах з військом польських королів і відзначався хоробрістю. Маючи великі маєтності, воєвода Адам Кисіль думав і про духовне. Його пожертви храмам і монас-тирям добре відомі. Ще 1640 року (за три роки до початку будівництва монастиря в с.Низкиничах) він віддав ченцям Труба- човського монастиря, які не забажали за-лишатись під владою московського патріар-ха, село Макошин на березі Десни, де й було засновано монастир. Йому за духов-ним заповітом 18 липня 1650 року, воєвода записав села Холми, Красний Став, Ядути, Прачі, Високе. В селі Низкиничі на високому пагорбі, 1643 року піднімається споруджена Адамом Кисілем разом з іншими монастир-ськими будівлями п'ятибанна церква Успін-ня Божої Матері. До цього в селі був па-рафіальний дерев'яний храм, при якому по-ховані предки воєводи. На знак світлої пам'яті про них Кисіль відкрив у Низкиничах чоловічий монастир, про який він дуже піклувався. Щоб уникнути небезпеки нападу, кам'яні будівлі і храм були обведені високими земляними валами та мурованими стінами. Монастир, як всі інші тогочасні обителі, нагадував фортецю. 1648 року Адам Кисіль записав монастирю в Низкиничах землю в Гощі та ще 1500 злотих, замовив високої мистецької роботи дзвони зі своїми гербами і подарував їх обителі. В держархіві Волинської області фонд "Володимирський земельний суд" (ф.359, оп.1, спр.183, арк.35) зберігає такий запис з книги Володимирського повітового суду за 4 липня 1660 року: "...Отець Сильвестр Бучський ігумен монастиря Низкиничського отримав свого часу фундуш від вельможного пана його милості Адама Кисіля...". Його брат Микола також був щедрим жертводавцем. Як бачимо з докумен-тів 1649 року він подарував монастирю 1 тисячу злотих. Здавен у монастирському храмі знаходився Чудотворний образ Богоматері. Хто з братів Кисілів — Адам чи Микола — подарував його, досі невідомо. Але ця велика Святиня землі волинської впродовж віків залишається глибокошанованою серед нашого народу. До образу Богоматері завше несли свої радощі, болі й надії численні паломники. Воєвода Адам Кисіль помер 16 53 року на 53 році життя. Його, як і брата Миколу поховали в монастирському храмі у притворі Св.Георгія. Тут, в підземеллі, знаходилась (піддана вандалізму червоними атеїстами в 60-х роках) труна з тлінними останками будівничого храму. Домовина орна-ментована горельєфами роботи майстрів італійських монастирів, на яких зображено баталістичні сцени. В храмі, є мармуровий бюст воєводи з пер- начем в руках. У верхній частині кіоту міститься родовий герб Кисіля — намет з розкритими полами, на ньому — куля без хреста. В нижній частині надгорбка, на чорних мармурових дошках містяться написи на польській і латинській мовах. До 16 90 року монастир процвітав завдяки турботам про нього найб-лижчих спадкоємців, але після цього розпочалося приниження його ченців з боку посесора Доагаль- Церини, римо-католиків, яким в оренду дісталося село. Заволодівши ним на орендному праві, ці ненажерливі шляхтичі неза-баром привласнили і монастир та його маєток. Вони розграбували всі цінності обителі, яку передали отцям- василіанам.

Того ж року опікун монастиря єпископ Луцький Афанасій Шумлянський під час нападу татар дав розпорядження ченцям Низкиничського монастиря разом з майном перебратись до Луцька. Єпископ прислав до обителі ігумена Свято-Михайлівського монастиря, що в селі Білосток, Афанасія Падальського, щоб він покерував евакуацією низкиничівських ченців. Монахи зібрали майно і вночі вирушали в дорогу, розпустивши чутки, про переїзд до Загорова, а не до Луцька. Але про їх наміри дізнались брати Юрій і Микола Церини, які переодягнувшись в одяг татар, напали на ченців, набили їх, пограбували вози, забрали монастирські документи.

Ченці впізнали шляхтичів-розбійників і передали їх до суду. Судовий розгляд тривав довго. Брати-розбійники Церини під час слухання справи твердили, що вони є фундаторами обителі в Низкиничах і бажають підпо- рядковувати її Холмському, а не Луцькому єпископу, звинувачуючи Владику Афанасія Шумлянського в привласненні права на монастир. Холмський єпископ Олександр Лодзял взяв монастир під свою опіку, але, поки тривав суд, православні ченці розійшлися по інших обителях.

Будучи вже василіанськими, ченці монастиря зазнавали всіляких на-сильств з боку шляхтичів з роду Довгаль-Церинів. У 1796 році російська окупаційна влада насильницьким способом відібрала монастирський храм, позбавила ченців права молитися у ньому, перетворила його в парафіаль-ний, а на селян накинула тенети московського православ'я.

По закритті монастиря храм підлягає єпархіальному православному духовенству. "В селі Низкиничі, — читаємо в документах, — церква кам'яна, до служіння придатна. Ця парафія перебуває під наглядом настоятеля села Тишковичі отця Данила Шиприкевича. Всі землі є у володінні тамтешніх василіан..." (ф.35, оп.5, спр.4, арк.91).

До пожежі храму в селі Калусів 29 липня 1882 року до нього була приписана і церква Успіння Богородиці, що в с. Низкиничі. По пожежі центром парафії став колишній монастирський храм, який підлягав капітальному ремонту. Його незабаром зробили за рахунок пожертвувань. Переживши чисельні грози, що проносились над нашою землею, храм Успіння Божої Матері, вибудуваний шляхетним жертводавцем, воєводою Адамом Кисілем, вистояв і вцілів, щоб і тепер нагадує нашому сучаснику про великі і святі справи наших далеких предків.