Лятуринська Оксана
Ліски - Міннеаполіс
1902 01.02 - на хуторі Ліс (нині село Хоми) Старо-Олексинецької волості Кременецького повіту Волинської губернії що входили до складу Російської імперії, народилася Лятуринська Оксана Михайлівна. Поблизу розташовувався Вишнівець - звідси один з псевдонімів - Оксана Вишневецька. Батько зі старовинного французького роду де ля Тур, служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.
Псевдоніми: Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна.
1920 - навчалась в Кременецькій гімназії імені Івана Сангушко, виховувалась у дівочому пансіонаті графині Блудової, була вихованкою Острозького Братства.
1924 - переїжджає до Праги, студіювала етнографію та мистецтво в Карловому Університеті, Українській Мистецькій Студії, Чеській Вищій Художньо-промисловій Школі в Празі.
Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам'ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. У Празі з'являються збірки "поєтки празької школи" «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941) присвячена пам'яті поета Юрія Дарагана.
- 1945 залишає Прагу і переїздить в Ашаффенбург (Німеччина) в табір ДіПі (переміщених осіб). В таборі ДіПі вела школу-майстерню декоративно-прикладного мистецтва.
- після війни переселилась в США. В США себе не реалізувала.
13 червня 1970 року в лікарні Міннеаполісі від раку легенів померла 68-річна поетка та скульптор Оксана Лятуринська, урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили письменника Євгена Маланюка.
Твори:
Портрет Магістра Михайла Рудка.
Портрет поета Яра Славутича.
Портрет Де Гана.
Мініатюри з тематикою побуту та природи.
Серія ляльок
Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совєтами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя також була там же ж, зазнавши НКВДистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи і поляки, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві. В Україні лишилися родичі по лінії брата Федора.
Літ.:
Книга мистців і діячів української культури. Торонто. 1954. 316 с.
М. М. Ільницький. Лятуринська Оксана Михайлівна // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006
Твори Лятуринської Оксани
О. Лятуринська. Бедрик (djvu)
Поетеса слова і барви
Лятуринська О. Зібрані твори. Торонто, 1983
Шкіц про Оксану Лятуринську
Волинь у творчості Оксани Лятуринської та Олекси Стефановича: авторська модель образу Батьківщини
Оксана Лятуринська в колі діячів культури українського зарубіжжя
Писанка у творчості Оксани Лятуринської
Оксана Лятуринська. М.Данилюк. 1971. Нотатки з мистецтва
Оксана Лятуринська
Втрачена батьківщина як об’єкт мистецької ностальгії (мотиви творчості Оксани Лятуринської) ). Т. Левчук
Епіграма М. Бутовича
О. Лятуринська
Пече нас в серце і печінки
Ця печеніжно грізна жінка,
Пече і бронзу в своїх віршах,
Хоча різьбарка не согірша
Про волинську осінь
Так пам'ятаю нашу осінь!
Ті намиста і зачоси -
начіхрані гречок покоси.
Ввійдеш на ганок і попросиш,
немов не знать якої ласки:
мені барвистої запаски!
Розшитої сап'яном свитки,
з тонкими гаптами намітки!
Хоч оком глянуть на гердани,
мережки, прошви на веляні,
хоч би краплину цих парфумів
із вітрових прозорих струмів! -
З стежок почуєш сміх перлистий,
в корчах знайдеш разок намиста,
і келихи джерел надпиті,
і дзеркало озер розбите
Стаховський Константин Ананиевич
Stakhowsky K., Стахо́вський K.
25 мая 1882 (с. Стетковцы Волынской губ., ныне Житомирская обл., Украина) – 11 мая 1959 (Прага). Скульптор и педагог.
Художественное образование получил в Варшаве, Петербурге, Париже, Мюнхене и Берлине. В 1912 открыл художественный магазин «Varta» на rue de Royale в Париже. Перед войной вернулся на родину.
После революции эмигрировал. В 1918–1919 работал в Лондоне, в 1919–1923 – в Париже.
Создавал в основном небольшие анималистические скульптуры из бронзы, дерева, терракоты и майолики. Исполнял портреты. Участвовал в салоне Независимых и Осеннем (1920).
В 1923 обосновался в Чехословакии. В 1923–1944 – профессор Украинской студии пластических искусств в Праге. Преподавал перспективу и вел керамическую мастерскую. В числе его учеников – Е. Ваганова-Эйхенвальд, С. Колядинский, Е. Коцюбинская, О. Лятуринская, Е. Норманд и др. Под его влиянием к медальерному искусству обратился В. Масютин.
Похоронен на Ольшанском кладбище в Праге рядом с братом Николаем (1879–1948) – врачом и украинским общественно-политическим деятелем, главой дипломатической миссии УНР в Англии (1919)
