СВИДРИГАЙЛО

СВИДРИГАЙЛО (Швидригайло; православне ім'я - Лев; р. н. невід. - 1452) - великий князь литовський (1430-32). Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. У 1386 разом із Ягайлом охрестився за католицьким обрядом, узявши ім'я Болеслав. У 1400-02 -князь подільський, перед 1408 - князь брянський. У 1408 на чолі групи сіверських і верховських князів та бояр перебрався до Московщини. У 1409 покинув московську службу й повернувся до Литви, де був схоплений і ув'язнений у Кременці. У 1418 звільнений князем Дашком Острозьким. У 1419 отримав у володіння Чернігів, Новгород-Сіверський і Трубчевськ. Після смерті Вітовта (1430) С. проголошений великим князем литовським. У 1430 польські війська розбили загони намісників С. і захопили Західне Поділля. У 1431 виступив проти Ягайла, який влітку здобув Кам'янець, Володимир і взяв в облогу Луцьк. Воєнні дії між військами С. і Ягайла завершилися укладенням дворічного перемир'я. У 1432 внаслідок змови литовських і польських панів на чолі з Сигізмундом Кейстутовичем С. усунено з великокнязівського престолу. Вів тривалу боротьбу з Сигізмундом за владу в Великому князівстві Литовському, в якій його підтримували українські князі (відмовилися визнати верховенство Сигізмунда і, за твердженням літописця, посадили С. на “велике княжіння Руське”). Втім, ця боротьба не була суто національною, оскільки серед прихильників С. було чимало литовських князів і панів. У 1435 війська С. зазнали поразки від полків Сигізмунда у битві на р. Святій (Свента) під Вількомиром (1.9.1435). Невдовзі на боці С. залишилось тільки Східне Поділля. С. покинув Литву й повернувся лише після смерті Сигізмунда (1440), отримавши у володіння Волинь і зберігши титул великого князя. Помер у Луцьку.
О. Русина (Київ).

СВИДРИГАЙЛО

Свидригайло Ольгердович (Свидригайло, Свидригелло) (svitrus "быстрый, ловкий")зміщений з великокнязівського трону в Литві, в Луцькому замку розбудував свою резиденцію автономної Волинської держави. У складі Великого князівства Литовського Волинь зберігала до 1452 статус князівства, але після смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване і перетворене на звичайну провінцію Литви. Король Ягайло, будучи у Києві, дав привілей волинським громадянам, щоб їм у вірі ніхто насильства не чинив, церквам православним не пакостив і до своєї віри їх не примушував. Свидригайло вигнаний був з князівства Литовського і посадив король Ягайло на його місце Жигмонта Кейстутовича, Вітовтового брата, а Свидригайла руські князі посадили на князівство Київське, і Смоленське, і Вітебське і ін. Свидригало ж, як неспокійний, не переставав війни (вести) з навколишніми з Литвою... Свидригайло князь литовський, неспокійний привів татар на Литву і Польщу, Але татари, прийшовши, дізнались про великі сили Польщі і Литви, і через це не пішли на Литву і в Польщу, а тільки українську землю пограбували і спустошили, навколо Києва і Чернігова вогнем і мечем, без числа християн у полон повели. Цього року костьол і біскуп у Києві поставлено.

І.П. КРИПЯКЕВИЧ. Історія України.
ПІД ЛИТВОЮ І ПОЛЬЩЕЮ.
І. З Литвою проти Польщі.

Свидригайло*. Зате українські вельможі дуже близько стояли до другого проводиря литовської опозиції, Свидригайла. Після смерті Витовта Ягайло хотів взяти управу Великого князівства просто у свої руки, щоб таким способом ще тісніше зв'язати Литву з Польщею. Литовські пани рішуче спротивилися цим планам, і він мусив передати становище великого князя своєму братові, Свидригайлові. Це була людина талановита, але дуже нерівної вдачі, химерна і пристрасна, що дуже шкодило його політичній діяльності. Свою молодість Свидригайло прожив серед змов та виступів проти Ягайла і Витовта, єднався то з німцями, то з Москвою, і за те Ягайло покарав його десятирічною в'язницею в Крем'янці. Проживаючи в Україні, він приєднав собі українських панів тим, що пообіцяв привернути їм провідне становище у Великому князівстві. Свидригайло, як великий князь, спочатку ставився до Польщі вороже,— він зажадав, щоб поляки повернули Великому князівству Поділля, яке перше захопили. Коли переговори не дали успіху, він розпочав війну з Польщею. Українські пани гаряче підтримали, особливо князь Федько.. Несвизький і галицький пан, Богдан Рогатинський. Союзниками Свидригайла стали також цісар Жигмонт, Німецький орден, татари і Молдавія,— але допомога була більш демонстраційна, як фактична. Війна велася спершу на пограниччі Волині і Поділля (під Луцьком 1431 р., під Копистерином 1432 р.), а Свидригайлові полки заганялися такох глибоко в Галичину і Холмщину. Але прихильники Ягайла і Польщі підняли проти Свидригайла бунт і проголосили великим князем Жигмонта Кейстутовича.* Боротьба перекинулася на все Велике князівство. Щоб відтягти від Свидригайла українських бояр, Ягайло і Жигмонт вирішили піти на поступки і надали православ-ним тих самих прав, що їх мали католики (1432, 1434 рр.). Це, справді, ослабило сили Свидригайла. Коли ж він терором намагався придушити опозицію (між іншим, наказав спалити живцем митрополита Герасима)*, його прихильники почали від нього відступати. Врешті він мусив здатися і зректися влади великого князя. Залишилось йому тільки Волинське князівство.
З того часу польські впливи у Великому князівстві ставали дедалі сильніші, а одночасно українські пани втрачали свої політичні позиції. Великий князь Казимир Ягайлович, наступник Жигмонта, продовжував централістичну політику супроти українських земель. Після смерті Свидригайла (1452) він скасував волинське князівство, що було гніздом українських автономістів, і передав Волинь під управу свого намісника. В 1470 р. та сама доля спіткала київське князівство: він відібрав його з рук зукраїнщених князів Олельковичів* і зробив звичайною литовською провінцією. Це викликало обурення в Україні, бо Київ все ще уважався столицею,— скасування київського князівства означало кінець української автономії. Киян обурювало ще більше те, що Казимир настановив тут намісником не князя, а звичайного пана, і не місцеву людину, а литвина-католика: кияни запевняли, що литвини від них нижчі походженням, бо колись Литва платила дань Русі — литвини не повинні мати влади над Києвом...

Михайло Грушевський «ІЛЮСТРОВАНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
Доба литовсько-польська

47. Боротьба за рівноправність (Свитригайлові війни)
Українцї й Білорусини, невдоволені такою зміною політики, покладали свої надїі на молодшого Ягайлового брата Свитригайла: сей хоч був теж охрещений на католицтво, одначе все приязно тримав ся українських та білоруських князів та панів. А був він дуже невдоволений, що управу вел. кн. Литовського віддано Витовтови: хотів, щоб йому віддано велике князівство, та раз-у-раз через се підіймав повстання на Витовта. Білоруське та українське панство — князі та бояре з усіх сил помогали йому, сподіваючи ся, що Сви-тригайло, ставши великим князем литовським, приверне рівні права православним з католиками. Та Свитригайло при великій рухливости й енергії анї трохи не мав щастя на воєннім полї анї в полїтиї взагалі. Одначе князі й бояре українські й білоруські, невважаючи на се, всюди йшли за ним, накладаючи головами за нього в битвах, складаючи голови під катівський меч, коли викривали ся ріжні потаємні пляни Свитригайлові. В 1409 р. Свитригайло, сидячи на дворі Витовта, зачав потайні зносини з його ворогами, німецькими рицарями, але сї зносини викрито і Свитригайла всаджено до вязницї, а двох князів, через котрих він вів зносини з Німцями, стято. Князі зараз же заходили ся, щоб визволити Свитригайла з неволі; тяжко се було, бо Свитригайла тримано потайно й перевожено з місця на місце, щоб не довідали ся й не визволили. Але коли його тримали в Кремінці, українським князям Дашкови Острозькому і Олександру Носови удало ся про се розвідати ся, і вони через своїх людей, що пішли в службу до кремінецької залоги, війшли в зносини з Сви-тригайлом, напали в умовлену голину на замок, побили залогу і вихопили Свитригайла. Потім, зібравши з ним людей, напали на Луцьк і захопили місто, але як Витовт двигнув на них свої сили, мусїли уступити ся й подали ся на Волощину, а відти до короля угорського Жи-ґимонта. Той одначе не міг під ту хвилю помогти Свитрийгалови, тільки постарав ся помирити його з Ягайлом, а далї і з Витовтом; дали йому чернигівські землї, й тут він сидїв кілька лїг, чекаючи нагоди, а з ним чекала і вся „Русь" — українські й білоруські князї і бояре.
І справді здавало ся, що прийшов їх час, як 1430 року вмер їх гнобитель Витовт. Ягайло з Поляками, правда, сподївали ся, що при тій оказії можна буде зробити кінець вел. кн. Литовському і ще міцнійше взяти Литву та Русь в свої руки. Вони пустили таку чутку, що Витовт, умераючи, віддав свої землї Ягайлови. Але в Литві ніхто не хотів про се чути й там оголосили великим князем Свитригайла: були за ним не тільки Українці та Білорусини, але й Литва, бо знали, що він міцно стоятиме за самостійність вел. кн. Литовського. Ягайло мусїв згодити ся на вибір Свитригайла. Але слідом відносини між ними так загострили ся, що здавало ся, унії прийде зовсім кінець.
Поляки хоч думали про те, щоб по смерти Витозта прилучити землї вел. кн. Литовського до Польщі, але не бувши певні, що то їм удасть ся, хотіли забрати від Литви ті землї Галицько-волинської держави, які не вдало ся їм здобути за часів Казимира. На першім місці стояло Поділе, що Ягайло був уже навіть і забрав та прилучив до Галичини, але потім мусїв віддати Витовтови. Було умовлено, що пани з Поляків, котрі там дістали маєтки, як тільки довідають ся про смерть Витовта, зараз захоплять камінецький замок та иньші городи подільські й передадуть їх Ягайловим людям. Так справді й зробили: польські пани, що були з Ягайлом при Витовтовій смерти, дали зараз знати тим панам на Поділе, сї виманили начальника камінецькоі литовської залоги, що ще не знав про смерть Витовта, вхопили його, засіли ка-мінецький замок і иньші городи подільські. Коли про се довідавсь Свитригайло, він страшенно розгнівав ся, докоряв Ягайлови й польським панам, що так .підійшли його, і нарешті сказав Ягайлови, що не випустить його, поки йому Поділя не звернуть. Ягайло сказав, що дасть наказ, аби Поділе вернули, і з тим поїхав, але польські пани не послухали й подільських городів не віддали Тоді Свитригайлові прихильники обложили Смотрич, напали й забрали пограничні городи, відірвані Поляками від Волини: Збараж, Кремінець, Олесько. І так почала ся війна між Литвою й Польщею.
Поляки, посівши Поділе, задумали скористати з сеї війни, щоб забрати й Волинь. Літом 1431 р. Ягайло з великим військом польським перейшов Буг, взяв Володимир, потім приступив під Луцьк і відігнавши Свитригайла, обложив замок луцький. В замку одначе сиділа сильна залога, під началом Юрші, одного з визначнійших Свитригайлових воєвод. Попробували Поляки здобути замок приступом — не повело ся, а Юрша попросив перемиря, поправив укріплення і далі відбивав ся потім; се він робив і не раз, і так собі помогав. Облога потягнула ся без кінця, а Свитригайло тим часом просив до помочи своїх союзників. Полякам нарешті наскучила облога й вони уложили перемирє з Свитригайлом на два роки й пішли назад ні з чим. Але Свитригайло зробив велику помилку, що замирив тоді, бо саме його союзники Німцї напали на Польщу і він міг тоді добре докучити Полякам. Більше такої доброї нагоди вже йому не трапилося.
Перемирє стало на тім, що захоплене Поляками західне Поділе (Камінець, Смотрич, Бакота, Скала, Червоногород) зістало ся за Польщею, а східне — по ріцї Богу, де Браслав і Винниця, зістало ся при Свитригайлї (се так звана потім Браславщина). Так воно й потім зістало ся — західне Поділе, так і зване Поділем, лишило ся при Польщі, а Браславщина при в. кн. Литовськім. І Волинь зістала ся далі при Литві, більше як на сто літ.
Але Свитригайлу Поляки не дали спокою. Побачивши, що з ним не дойдуть до порозуміння, задумали позбути ся його иньшим способом. Знали що литовські пани, привикши за Витовта держати Русь в чорнім тїлї, невдоволені тепер на Свитригайла, бо приходить ся їм ділити ся урядами і впливами з українськими та білоруськими князями й панами. От і вислали своїх людей на Литву та зложили з литовських панів змову на Свитригайла, обіцюючи їм всяку поміч з Польщі.
Рішено було проголосити на місце Свитригайла великим князем Витовтового брата Жигимонта. Так і зроблено. Жигимонт напав в ночи на Свитригайла і мало не зловив. Свитригайло ледве з душею утїк до Полоцька. Вся Литва пристала до Жигимонта, а білоруські й українські землї зістали ся з Свитригайлом. Так розкололо ся вел. князівство Литовське.
Маючи за собою землі українські й білоруські, Свитригайло пробував не дати сяЖиги-монтови. Українські й білоруські князї та пани вірно помагали йому. Даремно Жигимонт обіцював, що бояре руські (українські й білоруські) будуть і у нього мати рівні права з католиками: се не було справжнєю рівноправністю, бо все таки державні уряди займати могли тільки католики, і православні покладали надії на Свитригайла. Але в війні з Жигимонтом Свитригайлови не щастило. Стягнув ся він нарешті з усіх сил і разом з Німцями напав на Литву (1435), але ся битва, на р. Святій коло Вилькомира, скінчила ся повним погромом Свитригайлового війська: майже цїле німецьке військо пропало, самих князів в неволю попало 42 душі, а богато наложило головою; Свитригайло ледви втїк. Жигимонт зараз післав своє військо на Білорусь, і білоруські городи піддавали ся йому оден за другим. За Свитригайла стояла ще тільки Україна. Він осїв на Волини і завів переговори з панами галицькими, що точили зуби тепер на Волинь, захопивши Поділе. Між ними стала умова, що як вони відтягнуть Ягай-ла від Жиґимонта, так що він візьме сторону Свитригайла, то Свитригайло віддасть Полякам Волинь. Але Ягайлові дорадники не хотіли розривати з Жиґимонтом і помагати Свитригайлу. Галицькі пани на свою руку помогали Свитригайлови, прислали своє військо й своїх намісників у волинські городи, щоб відборонити їх від Жигимонта. Але тут волинські бояре, побачивши, що так Поляки й справді ще прилучать Волинь до Польщі, не схотіли йти далї сею дорогою: за краще вже вважали піддати ся Жигимонтови й зістати ся при вел. кн. Литовськім. Післали до Жигимонта, щоб прийняв Волинь під свою вдасть (в осени 1438 р.), і Свитригайло зістав ся без усього. Але не надовго. Прихильники Свитригайла зробили скоро кінець Жигимонтови: змовили ся на нього й убили в вербну неділю 1440 р. Про се богато оповідало ся в Литві, і піснї були зложені про те як „Хоробрі князі руські вбили Жигимонта князя литовського".. .
На жаль, знаємо тільки сей оден рядок з піснї. В лїтописях зістали ся ріжні оповідання Справою керували Іван і Олександр Чорторийські, українські князї з литовської династиї, але робили то, як каже літописець — „за волею всїх панів і князїв". В вину Жигимонтови ставили, що він „сильні окрутенства" (нелюдські вчинки) чинив над підданими своїми, а особливо над панами: невинно їх карав і мордував, князїв і панів і шляхту, як тільки вимислити міг, і хоч вони терпеливо то зносили, але він не вдоволяючи ся тим, хотїв князїв і панів винищити зовсім, а піднести людей простих. Чимало тримав у вязницї, а ще умисно збирав на сойм всїх князїв і панів, наміряючи ся їх порізати до ноги. Мовляв щоб тому запобігти, князї зробили змову на нього. Змовили ся з воєводою замку троцького, де мешкав Жигимонт, і провезли туди своїх вояків схованих у вози з сїном, що везли нїби то до княжої стайні. Підкупили довіренного слугу його Киянина Скобейка, і той пустив їх в замок, а прийшовши під двері княжої спальнї почали дряпати до дверей, бо Жигимонт держав при собі домашню, освоєну медведицю: вона просила ся до нього, дряпаючи двери кігтьми, і він пускав її. Так пустив і тих князїв до себе, думаючи, що то скребеться медведиця. Вони кинули ся до нього і почав йому кн. Чорторий-ський вичисляти його вини: що иньшим наготовив, нехай сам пє; а Скобейко вхопив вила зелїзнї, котрими огонь перегортали в комині, і вдарив тими вилами Жигимонта по голові, так що кров бухнула й заляла стїну. Вмер Жигимонт на місці, і довго потім показували сю кров на стїнї.
Так оповідають літописці, переказуючи ті всякі оповідання, котрими оправдувано убите Жигимонта.
Річ очевидна, що зганяючи Жигимонта з світу, князї й пани хотіли на його місце висадитисво го Свитригайла. Зараз же на вість про смерть Жигимонта він знову приїхав на Волинь, до Луцька, і там його прийняли з великою честю, як свого князя й володаря. В своїх грамотах він знову приймає титул великого князя і робить заходи в польських кругах, щоб там його признали. Але пани литовські не хотїли Свитригайла, щоб не дїлити ся з українською та білоруською Русю своїми урядами і впливами: хотїли тримати все в своїх. руках. Через те на місце Жигимонта вибрали своїм великим князем молодшого сина Ягайлового Казимира, а старого Свитригайла зіставили доживати віку на Волини, князем волинським.