Левитська Ніна
Луцьк - Прага
1 липня 1902 - Ні́на Григо́рівна Леви́тська народилась в м. Луцьк. Скульптор .
1921 - закінчила Луцьку гімназію.
Працювала вчителькою в сільській школі.
1923 - через загрозу арешту за підпільну протипольську діяльність втекла до Чехо-Словаччини.
1925 - 1929 - навчалась в Українській студії пластичного мистецтва та музиці в Педагогічному інституті
1928 - навчалась філософії у Карловому університеті. Написала дисертацію «Етика українського філософа Григорія Сковороди», але до захисту її не подала.
1944 - навчалась у Мистецько-промисловій школі, викладач К. Дворжак.
1944 - з руки та обличчя поета Олександра Олеся вона зняла посмертні відбитки, які зберігаються в Музеї української культури у словацькому місті Свидник. Після війни передсмертні листи Олександра Олеся передала на зберігання професору Миколі Мушинці, якого вважала за відсутності власних дітей своїм прийомним сином.
1956 - 1967 - працювала в українському відділі Слов'янської бібліотеки у Празі.
1 червня 1974 - померла у Празі. Її могила як і могила її чоловіка Бориса залишається без опіки на Ольшанському кладовищі
Попович В. Ніна Левитська (1902-1974). Філадельфія, 1976. 16 ст. Об’єднання Мистців Українських в Америці
Українська студія пластичного мистецтва
«Генерал Всеволод Петрів» (1928)
«Кобзар», «Колядники» (1930-ті)
«Метелик», «Погруддя з рукою» (1934)
«Танцюристка», «Мені тринадцятий минало», «Тарас Шевченко» (1935)
«Чоловік» (1936)
«Олександр Олесь» (1936, 1938, 1944)
«Поранене Підкарпаття» (1939)
«Дмитро Антонович» (1942, портрет не зберігся)
«Зінаїда Мірна», «Зажурена Україна» (1944)
«Казка» (1947), «Христос» (1950-ті)
«Хлопчик» (1953)
«Дівчинка» (1954)
«Юрко» (1955)
«Музика», «Задумана мавка» (1957)
«Мавка» (1964)
«Жах» (1968)
Помітно збагатила українську скульптуру Ніна Левитська (1902 - 1974), з роду Шиманська, яка жила і творила в Чехословаччині аж до своєї смерті. Народилася в Луцьку на Волині, де 1918 р. закінчила гімназію. В 1923 р. перед загрозою арешту польською поліцією втекла до Чехословаччини І закінчила філософський факультет Кардового університету в Празі, а в Педагогічному Інституті їм. Драгоманова студіювала музику. Від 1925 р. студіювала скульптуру на вечірніх курсах української Пластичної студії в професора К. Стаховського І удосконалювала свій талант в Мистецько-промисловій школі в професора Дворжака, закінчивши студії з дипломом у 1944 р. Виявляла себе переважно в камерній скульптурі, зокрема в бюстах, портретах, композиціях, а частково - в монументальній скульптурі. Працювала переважно в глині з відливами в гіпсі, в камені-пІсковику, в теракоті, навіть в порцеляні й майоліці. Найвидатніші портрети-погруддя Ніни Левитської - це погруддя генерала Всеволода Петрова (1928 р.), декілька варіантів портрету Т. Шевченка, Дмитра Антоновича, Зінаїди Мирної, „Студія чоловічої голови”, три варіанти портрету поета О. Олеся, з яких найвартісніший передсмертний портрет хворого вже поета з 1943 - 44 рр. Портрети Ніни Левитської не позначені якимось одним, виразним стилем, проте вони мають деяк! загальні характерні особливості: обличчя портретованих своєрідно реалістичні, у той час як торс, елементи одягу 1 часто теж волосся потрактовані в імпресіоністичній манері І виглядають наче невикінчені. Мисткиня робить це навмисно, щоб виразніше виділити обличчя, I ці об! техніки виконання гармонізують між собою 1 творять певну цілість. Зосереджуючись передусім на обличчях, мисткиня вміє передати не тільки зовнішній характер, але й найсубтельніші психічні нюанси - радість, смуток, розпач тощо. В цьому й вартість портретів Н. Левитської, вони не шабльонові й не повторюються. Під оглядом стилів Ніна Левитська різноманітна і до кожної зовнішності портретованих осіб застосовує той стиль, який цій зовнішності відповідає. Особливий талант виявила Н. Левитська в дитячих портретах. Так, наприклад, більше надається на пам'ятник, ніж на монументальну скульптуру портрет малого Шевченка в композиції „Мені тринадцятий минало”, де втілені всі психологічні риси дитини, до того ж дитини незвичайної. Такий же промовистий портрет Лялі Гаєвської, в якому мисткиня незрівняно тонко схопила психіку малої дівчинки. ЦІ твори, а також „Голова хлопчика”, „Голова дівчинки”, „Юрко” та інші свідчать про Н. Левитську, як про дитячого портретиста високої кляси. Композицію „Метелиіс” мисткиня створила 1934 року: це танцюристка в екстазі, під враженням лейтмотиву мелодії. А етюд „Танцюристка” - це ремінісценція старовинного Єгипту, що помітно в стильовому трактуванні цієї скульптури
