Левитська Ніна

Луцьк - Прага

Левитська Ніна

1 липня 1902 - Ні́на Григо́рівна Леви́тська народилась в м. Луцьк. Скульптор .
1921 - закінчила Луцьку гімназію.
Працювала вчителькою в сільській школі.
1923 - через загрозу арешту за під­пільну протипольську діяльність втекла до Чехо-Словаччини.
1925 - 1929 - навчалась в Українській студії пластичного мистецтва та музиці в Педагогічному інституті
1928 - навчалась філософії у Карловому університеті. Написала дисертацію «Етика українського філософа Григорія Сковороди», але до захисту її не подала.
1944 - навчалась у Мистецько-промисловій школі, викладач К. Двор­жак.
1944 - з руки та обличчя поета Олександра Олеся вона зняла посмертні відбитки, які зберігаються в Музеї української культури у словацькому місті Свидник. Після війни передсмертні листи Олександра Олеся передала на зберігання професору Миколі Мушинці, якого вважала за відсутності власних дітей своїм прийомним сином.
1956 - 1967 - працювала в українському відділі Слов'янської бібліотеки у Празі.
1 червня 1974 - померла у Празі. Її могила як і могила її чоловіка Бориса залишається без опіки на Ольшанському кладовищі

Твори

«Генерал Всеволод Петрів» (1928)

«Коб­зар», «Колядники» (1930-ті)

«Метелик», «Погруддя з рукою» (1934)

«Танцюристка», «Мені три­надцятий минало», «Тарас Шевченко» (1935)

«Чоловік» (1936)

«Олександр Олесь» (1936, 1938, 1944)

«Поранене Підкарпаття» (1939)

«Дмитро Антонович» (1942, портрет не зберігся)

«Зінаїда Мірна», «Зажурена Україна» (1944)

«Казка» (1947), «Христос» (1950-ті)

«Хлопчик» (1953)

«Дівчинка» (1954)

«Юрко» (1955)

«Му­зика», «Задумана мавка» (1957)

«Мавка» (1964)

«Жах» (1968)

Українські митці поза Україною. 1996. Едмонтон - Монреаль. стр. 172-173

Помітно збагатила українську скульптуру Ніна Левитська (1902 - 1974), з роду Шиманська, яка жила і творила в Чехословаччині аж до своєї смерті. Народилася в Луцьку на Волині, де 1918 р. закінчила гімназію. В 1923 р. перед загрозою арешту польською поліцією втекла до Чехословаччини І закінчила філософський факультет Кардового університету в Празі, а в Педагогічному Інституті їм. Драгоманова студіювала музику. Від 1925 р. студіювала скульптуру на вечірніх курсах української Пластичної студії в професора К. Стаховського І удосконалювала свій талант в Мистецько-промисловій школі в професора Дворжака, закінчивши студії з дипломом у 1944 р. Виявляла себе переважно в камерній скульптурі, зокрема в бюстах, портретах, композиціях, а частково - в монументальній скульптурі. Працювала переважно в глині з відливами в гіпсі, в камені-пІсковику, в теракоті, навіть в порцеляні й майоліці. Найвидатніші портрети-погруддя Ніни Левитської - це погруддя генерала Всеволода Петрова (1928 р.), декілька варіантів портрету Т. Шевченка, Дмитра Антоновича, Зінаїди Мирної, „Студія чоловічої голови”, три варіанти портрету поета О. Олеся, з яких найвартісніший передсмертний портрет хворого вже поета з 1943 - 44 рр. Портрети Ніни Левитської не позначені якимось одним, виразним стилем, проте вони мають деяк! загальні характерні особливості: обличчя портретованих своєрідно реалістичні, у той час як торс, елементи одягу 1 часто теж волосся потрактовані в імпресіоністичній манері І виглядають наче невикінчені. Мисткиня робить це навмисно, щоб виразніше виділити обличчя, I ці об! техніки виконання гармонізують між собою 1 творять певну цілість. Зосереджуючись передусім на обличчях, мисткиня вміє передати не тільки зовнішній характер, але й найсубтельніші психічні нюанси - радість, смуток, розпач тощо. В цьому й вартість портретів Н. Левитської, вони не шабльонові й не повторюються. Під оглядом стилів Ніна Левитська різноманітна і до кожної зовнішності портретованих осіб застосовує той стиль, який цій зовнішності відповідає. Особливий талант виявила Н. Левитська в дитячих портретах. Так, наприклад, більше надається на пам'ятник, ніж на монументальну скульптуру портрет малого Шевченка в композиції „Мені тринадцятий минало”, де втілені всі психологічні риси дитини, до того ж дитини незвичайної. Такий же промовистий портрет Лялі Гаєвської, в якому мисткиня незрівняно тонко схопила психіку малої дівчинки. ЦІ твори, а також „Голова хлопчика”, „Голова дівчинки”, „Юрко” та інші свідчать про Н. Левитську, як про дитячого портретиста високої кляси. Композицію „Метелиіс” мисткиня створила 1934 року: це танцюристка в екстазі, під враженням лейтмотиву мелодії. А етюд „Танцюристка” - це ремінісценція старовинного Єгипту, що помітно в стильовому трактуванні цієї скульптури