Сангушки
С
ангушки - волинський князівський рід. Сангушки вели свій родовід від князя Ольгерда і відносились до вузького кола "головних княжат", які входили до складу Великої ради русько-литовської держави. Сангушки обіймали адміністративні посади на Брацлавщині, починаючи з середини XV століття. Зокрема, Василь Сангушко став брацлавським і вінницьким намісником в 1443-1445 роках. Традицію продовжив його небіж Андрій Олександрович, який виконував аналогічні обов`язки на початку XVI століття. Наступне покоління Сангушків отримало на Брацлавщині великі земельні пожалування. Федір Андрійович Сангушко, маршалок волинської землі, став у 1544-1547 роках вінницьким і брацлавським старостою. Ще раніше, протягом 1516-1517 років вінницьке і брацлавське намісництво обіймав його брат Роман Андрійович. В другій половині XVI століття родину Сангушків прославив князь Роман Федорович, "улюбленець короля Сигізмунда Августа", польний гетман литовський. Блискучий полководець часів Лівонської війни, він декілька разів громив російські війська, захопивши в полон немало ворожих воєвод. В 1569 році князь Роман продовжив переможну серію битв, розсіявши поблизу Умані татарську армію. За свої подвиги він одержав брацлавське і вінницьке староство, а в 1566 році став брацлавським воєводою. В цій якості Роман Сангушко був присутній на Люблінському сеймі, котрий юридично закріпив створення об`єднаної польсько-литовської держави - Речі Посполитої. Брацлавським воєводою Роман Федорович залишався до 1571 року, коли помер у 34-річному віці. В ці роки було побудован родинний замок у Ізяславлі. В наступні десятиріччя Сангушки продовжували відігравати помітну роль в політичному житті Брацлавщини і Поділля, хоча на подібні висоти претендувати їм вже не доводилось. Правда, Григорій Львович Сангушко-Кошерський в 1598-1601 роках був брацлавським каштеляном, а його син Адам-Олександр в 1621-1630 роках обіймав посаду подільського воєводи. Усипальниця родини знаходтся у місті Славута в соборі сятої Дороти.
С
ангушки литовско-русский княжеский род герба Погоня. О происхождении рода существует несколько мнений: одни считают родоначальником его Любарта Гедиминовича, другие - Федора Ольгердовича. С XVII века представители рода усвоили себе двойную фамилию - то Любартовичей-С., то Ольгердовичей-С. Всего правдоподобнее мнение Вольфа, который производит фамилию С. от испорченного слова Семен (Semko-Senko-Senkuszko-Senkguszko-Sanguszko) и считает родоначальником С. князя Федьковича (около 1455 года). Сыновья его Александр (около 1491 года) и Михаил (около 1511 года), были родоначальниками двух линий этой фамилии: Коширско-Несухоижской и Ковельской. Первая линия угасла в 1653 году, вторая линия существует доселе. Несмотря на громадные земельные богатства, скопившиеся в руках С не играли большой роли в судьбах Польско-Литовского государства. Важнейшие представители рода: Роман С. (1537 - 1573) - воевода брацлавский, гетман литовский, известен подвигами в войнах против турок и татар и в войне за Инфлянты; был противником литовско-польской унии. Симеон-Самуил С. (1638) - каштелян Мстиславский, потом воевода Минский и Витебский, перешел в унию. Написал генеалогию рода С., которой пользовался Несецкий. После раздела Польши князья Иероним и Януш (сыновья великого гетмана литовского Павла-Франциска) поступили на русскую службу и получили чин генерал-поручика. Сын Иеронима, Евстафий (1768 - 1844), был полковником кинбурнского полка, но в 1812 году поступил в войска Наполеона, за что имения его были отобраны в казну; впоследствии он получил прощение от императора Александра I возвратившего ему поместья. Написал интересные воспоминания, изданные Шуйским ("Ksiecia Eustachego S. Pamietnik", Краков, 1876; извлечение в статье В.И. Харкевича - "Мемуары кн. С.", "Исторический Вестник", 1898, август - сентябрь). Богатый семейный архив кн. С. издается на средства нынешнего владельца его, князя Романа С., под заглавием: "Archiwum ksiazat S." (вышли пять томов). См. Wolff "Kniaziowie litewsko-ruscu" (Варшава, 1895).