Бофон- листівка на 200 крб. Друкували “ентузіасти” у військовій типографії Прикарпатського військового округу.
Шановний читачу, не хапайся за словники: українські, іншомовні, бо слів цих не знайдеш. Навіть відома “Енциклопедія українознавства” обійшла їх своїм чи то мовчанням, чи необізнанністю. А за неї прикро! Слова ж ці, радше — абрівіатури, криють у собі унікальне явище, яке в 40-х-50-х роках минулого століття тодішньому поколінню, особливо молоді, розкривало форми матеріального забезпечення національно-визвольної боротьби ОУН-УПА супроти всіх окупантів землі української... Це не краплина, а Ч А С Т И Н А нашої історії, ще не такого давнього минулого!... Вивчаймо його, пишаймося ним!
Ужорстоких 40-50-х роках се лами, ба й містами Західної України, Буковини можна було почути говорене обережно: “Офірував я учора нашим партизанам “сотку” на БОфони”. Або й передавалося селом потайки від хати до хати : “Станичний збирає грошові датки на БЕфони повстанців”.
Чи школяр-старшокласник казав батькам вдома принишкло і гордовито: “Наш клас ниньки зібрав півсотки повстанцям, а ось який файний БІфон взамін, гляньте тату!”
Чулося деколи й таке, як швець мовив вірному другу-замовникові: “Вибач, але пошиті тобі чоботи я віддав до лісу за БОфони, адже ж босий повстанець — не вояк”. І друг мусів чекати далі.
І справді, хто під тамту пору не чув, не відав значення слів — БЕфон, БОфон, БІфон? Невблаганний час за понад півста років затуманив у пам’яті народу і вигляд, і значення їхні.
Вони ж — ці слова — наші, рідні, але скорочені, потребуючи нині розтлумачення учасниками подій... Осьдечки подаємо зразки кількох БЕфонів-БОфонів, і можемо збагнути, що це скорочена назва — від “бойового фонду”. В одному випадку за початок слова брали першу літеру “Бе”, додаючи “фон”, в іншому брався перший склад “БО” і з “фоном”. Так абвіатури стали новими повними словами -термінами.
Подібних паперових квадратиків — чи більших, чи менших — у численному розмаїтті графічних рисунків і кольорів виготовляли тисячі й тисячі у підпіллі ОУН-УПА багатьох районів Західної України, Буковини, Лемківщини. Проникали вони і на схід від Збруча, зразок якого бачимо аж із Житомирської області, захоплений від “банди” УПА в 1949.
Дехто, переважно селяни, називали “БОфони” повстанськими грошима.
Насправді вони не могли бути грошовими знаками, оскільки із зрозумілих причин не відповідали п’ятьом економічним функціям грошей, хіба лиш як умовний засіб обігу офіційних (радянських) грошей.
Найвірніше буде називати “Бофони-бефони” за їхньою фактичною функцією — облігаціями всенародної добровільної позики на потреби ОУН-УПА. Не дивно, що з-посеред народу в 40-50-х роках було досить стійке переконання, мовляв, якщо колись постане незалежна Україна, то вона викупить “бефони-бофони” від жертводавців за курсом справжньої національної валюти... Та ба! Примхлива дама-історія звела сподівання нанівець!
Яким же правом я зараз заповзявся тлумачити ці доволі складні питання, події давніх літ? Хоч-не-хоч, а доведеться розкрити дещо з особистої біографії, чого свого часу не сягнули “всезнаючі хлопці” із зарозумілого МГБ... Вони були “мудрі”, коли діставали зрадника.
...У липні 1947 року на клопотання мого давнього друга і зверхника з підпілля ОУНр, члена обласного проводу Станіславщини-Буковини “Сходу”-“Яреми” (Матійчук Дмитро Онуфр. 1918-1974) Лиманський (Єйський) окружний Провід “Блуб” на Кубані перевів мене — “Вірного” з легальним статусом звідти на Буковину до Чернівець, зваживши на попередній п’ятирічний стаж і досвід, як наказувалося, — “для виконання спецзавдань”. Зараз недоречно розповсюджуватися про характер усіх завдань оскільки було всяке і всіляко...
Невдовзі там мене вивели на стрічу з обласним Провідником ОУНр Буковини “Сталем” (Савчак Вас. Микол, 1922-1950) і референтом пропаганди у Чернівцях “Сяном” (Перун Онуфрій Мик. 1922-1988), до речі, — однокласником моєї дружини Марії з гімназії у м. Ярославі до 1941р.
“Сян” (Перун) легально навчався на французькій філології університету, а я прихистився там же на англійському відділі за сприянням “Сталя”.
Із жалем довідався, що взимку загинув член Проводу “Михайло”-”Полковник” ( Микола Арсенич Березовський), з яким мене зводила підпіляцька доля в квітні 1946 р. там же на Буковині в операції “Тінь”, разом з “Данилом”, родом із Донбасу. За наказом “Сталя”, “Ярема”, якиий знав мене з Кубані ще з 1942р., зазнайомив із “святая святих” — підпільною провізоричною “друкарнею” буковинського проводу, яка містилася в цоколі непоказного старого будинку по вул. Краснодарській, 9, поряд із колією і в трьох кварталах від обласного УМГБ. На першому поверсі була одна із конспіративних квартир “Сталя”, яку утримував мій земляк Головчак АНТІН з красунею дружиною, кубанкою “Галкою” (Кольцова Г.О.), родом також з Єйська. Для маскування-конспірації “друкарні” в тому ж цоколі містилася приватна “жидівська” гарбарня з квазіжидівським персоналом із трьох чоловік, які насправді виробляли хромову шкіру для потреб ОУН-УПА. Як з’ясувалося, то шефом “друкарні” був, так би мовити, за сумісництвом, той же “Сян”, студент Перун Онуфрій, знавець кількох мов,фотосправи, гуморист. Проте найбільше він подивував мене вмінням вирізувати на листовій гумі чи ліноліумі кліше для бефонів-бофонів.
Не пам’ятаю вже всіх тонкощів його техніки,але мав нагоди бачити не раз його витвори, які він же і тиражував для розповсюдження в терені. В роботі мав арсенал інструменту: штіхелі, скальпелі, свердлики, ножички, пензлі. фарби. Він же і друкував листівки, рисував карикатури на радянське “щасливе життя”. Циклостиль і два друкарських “Ремінгтони” я і доставив вантажем з Єйська, як нібито для потреб редакції “Радянська Буковина”. Було трохи небезпечно, але якось щастило, видавав я себе часто за “истинно русского парня”, знав мову.
Виготовляли тоді кліше-штампи двох серій з номіналами бефонів на 10, 20, 30, 50, 100 крб. Зразки їх в 50 і 100 крб я подавав у своїй публікації в журналі львівського КУНу— “Воля і батьківщина”, № 1-1998р.
Для нинішнього нарису використовую зразки з різних архівів, приватних збірок. Наштамповані облігації-бофони-бефони розсилалися через підпільні зв’язки по всіх районах області з реєстрацією кількості та номіналів. Мені не відомі випадки хоч би дрібних зловживань кимось грошима підпілля. Панували бездоганна чесність і звітність на свіх рівнях.
Як зрозуміло зі сказаного, то система функціонування бофонів-бефонів поміж прихильним населенням і всіма рівнями ОУН і УПА була їм своєрідними рухомими банками для фінансування численних потреб підпілля.
Які ж то були потреби? З особистої практики-пригод знаю такі: медикаменти з-поза Збруча з аптечних складів для наших підпільних аптек, всі друкарські знадіб’я звідти ж, купівля від радянських військовиків одягу, взуття, амуніції, оплата поїздок легальних працівників підпілля в терені, дача хабарів “нужним людям” з числа окупантів, допомога нашим студентам тощо. Одне слово, в підпіллі оберталися безперервно доволі “грубі” гроші в радянських купюрах, своєрідна живильна кров національно-визвольного руху до середини 50-х років. Так-так!
З предмету нашої розмови подибуємо подекуди куці повідомлення, де говориться, начебто бефони-бофони з’явилися в підпіллі ОУНр-УПА лише з 1944 року. Насправді, як знаю з розповідей довоєнних підпіляк ( у таборах! ) вони – бефони були вже з часу постання мережі ОУН в Галичині з початку 30-х років ХХ ст., але називалися також абрівіатурно — р е ф о н и, бо гроші позичалися на Революційний фонд ОУН. І на тих “бльочках” внизу в кутиках стояли лиш літери “Р” і “Ф”.
Ми досі не знаємо, хто первісний ініціатор випуску отих “РЕфонів”.
Діаспорні публікації щодо “БЕфонів” подають трохи незвичну, як для України, їхню назву — “жетони”. Відомо ж бо, що слово “жетон” — французьке, в сенсі — “знаки”, “значки” і зроблені з міцних матеріалів, і призначені до кількаразового вжитку чи як призи, чи емблеми товариств, ігор, змагань. чи то як замінники грошей для автоматів в торгівлі, метро тощо. БЕфони-бофони ж робилися завжди з паперу , часто з газетного, і тільки для разового користування, і з міркувань безпеки часто нищилися власниками, виконавши первісне призначення. Тому-то вони в наш час стали рідкісними пам’ятками діяльності ОУНр-УПА. Може б на Дрогобичині ще хтось знайшов би?! Шукайте!
Відомо, що комуністична каральна система лише за один-єдиний бефон-бофон, знайдений у когось, судила людину не менше як на ДЕСЯТЬ років суворих таборів, а за виготовлення, то до 1947р. — розстріл, відтак пізніше — 25/5 років спецтаборів Воркути, Інти, Норильська, Колими...
На завершення нарису-спогаду ще раз згадаю незабутнього “Сяна”-Перуна Онуфрія Миколайовича. Помимо праці в підпільному проводі ОУНр Чернівець (водночас навчаючись у ЧДУ!) він створив мережу підпілля в університеті та медінституті, не зумівши забезпечити себе від клятого зрадника-стукача, який вже давно спився і ганебно сконав під парканом. У січні 1948 р. Перуна і ще кількох студентів заарештувало чернівецьке УМГБ, а військовий трибунал засудив на 25/5 років.
Проте “Сян”, витримавши всі катування і підступи чекістів, таємниці “друкарні” не видав і вона діяла і після мого арешту (5.07.48.) аж до геройської загибелі в бою св.пам’яті Провідника Буковини “Сталя” в жовтні 1950 року на Гуцульщині. Помер талановитий борець Перун-“Сян” в селі Онут на Буковині від набутих на Колимі діабету і гангрени ніг.
Найвидатнішим творцем (так — творцем!) мистецьки виконаних зразків бефонів-бофонів-біфонів був дипломований художник-графік Ніл Хасевич (12.11.1905 - 04.03.1952), волиняк з Костопільщини, син священика УАПЦ, випускник Варшавської академії мистецтв, який ще до війни мав чималу художню славу в Європі. В дитинстві втратив ногу, проте каліцтво не завадило в 1944 році перейти в підпілля ОУНр-УПА, воюючи з окупантами різцем графіка, пензлем художника, доводячи чекістів до сказу.
Був нагороджений в 1948 р. від імені УГВР Срібним Хрестом Заслуги. 4 березня 1952 р. в с. Сухівці на Рівненщині він загинув разом із двома учнями у бою з підрозділом НКВД, відмовившись здатися. Подаю осьдечки три зразки його графічних праць-бефонів.
Треба мати на увазі, що бефони-бофони, помимо фінансового призначення, водночас були і плакатиками-агітками серед народу, особливо до певних знаменних дат, що бачимо на двох зразках з 1948-49 років з номіналами по 200 крб., виконаних в кількох кольорах. Авторів їх не знаємо.
Ще одним “продуцентом” бофонів був мій підпіляцький друг з 1947р., випускник київського худ.ін-ту (в 1937р), на псевдо “Біда”, відомий тепер як талановитий поет, член НСПУ Микола Олексійович Сарма-Соколовський (1910-2001), який діяв на терені Коломийщини до літа 1948.
Карався св.пам’яті Друг Микола-”Біда” 16 років за дротами спецтаборів Інти та Мордовії, з діда-прадіда козак з Січеславщини.