Пам'ятник архітектури України Хрестовоздвиженська церква

Заступник директора ЛДіКЗ з наукової роботи П.О. Троневич

Пам'ятник архітектури України Хрестовоздвиженська церква ( охоронний №79) розташована в північно-західній околиці старої частини міста Луцька, оголошеної Державним історико-культурним заповідником (ЛДКІЗ), за адресою вулиця Данила Галицького 2. Разом із розташованим поряд пам'ятником Монастир василіанів (охоронний №83) церква складає комплекс споруд Луцького Хрестовоздвиженського братства, якому в 17 ст. належали будівлі церкви, шпиталю, монастиря і школи, а також розміщений тут цвинтар. Луцьке братство поряд із Львівським та Київським належало до найвизначніших громадсько-релігійних і культурно-освітніх організацій всіх соціальних верств українського народу, які боролись за збереження націоналної православної віри, мови, культури, письма в умовах перебування в складі польської католицької держави. Варто зауважити, що серед членів Луцького братства зустрічаються імена таких відомих людей, як митрополит Петро Могила, гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, поет і громадський діяч Данило Братковський, палкий захисник українського, засновниця київської братської школи Галшка Гулевичівна, мати гетьмана Мазепи та багато інших, Братська церква, згідно прівилею вселенського патріарха Феофана користувалася правом ставропігії, тобто незалежності від місцевих церковних ієрархів, які зрадили свій народ, піддавшись окатоличенню і полонізації. Будівлі Луцького братства виникли не на пустому місті. Тут, на узбережжі Глушця, неподалік від його впадання в річку Стир, поряд із мостом і входом в місто, ще з давніх часів знаходився міський шпиталь із церквою св. Лазаря, відомості про який зустрічємо в грамотах князя Свидригайла. Дуже ймовірно , що Лазарівський шпиталь був заснований в Луцьку сином останнього великого князя Володимиро- Галицької Русі Любарта, Лазарем Любартовичем наприкінці 14 ст. Утворене в 1617 році Луцьке православне братство розпочало свою діяльність саме з опіки над цим руським шпиталем і Лазарівською церквою. Проте внаслідок пожежі міста, викликаної нападом татар, дерв'яні споруди шпиталю й церкви згоряють і за королівським дозволом Сігізмунда ІІІ від 20 лютого 1619 року братчикам було дозволено збудувати новий шпиталь і церкву зі школою. Це будівництво, знову таки в дереві, було здійснено дуже швидко, впродовж одного 1620 року, чому немало прислужила щедра пожертва Юрія Пузини. Разом з тим братчики концентрували кошти від пожертв шляхти для побудови капітальних мурованих споруд комплексу. Також додатково скуплялися і дарувалися земельні ділянки серед тісної міської забудови поряд з існуючим деревяним комлексом. Нарешті поміж 1631-1634 роками зусиллям Луцького братства тут будується монументальна споруда мурованої церкви Воздвиження Чесного Животворчого Хреста Господнього. Очевидно, що будівлею зайняли і частину давнього лазарівського цвинтаря, в результаті чого здійснено презахоронення з цієї ділянки. Так можна пояснити і вмуровану в стіну храму надмогильну плиту луцького бурмистра Григорія Посолейковича, пмерлого ще в 1569 році. Одночасно проектом побудови передбачено було сопрудження підвального приміщення церкви для захороненя в ньому найбілш достойних членів братства і жертводавців з представників відомих родин, як от: Братковських, Гулевичів, Древинських, Зубцевських, Пузин та ін. В 1640-х роках на щедру пожертву Олександра Мозелі братчики вимуровали нову кам'яницю з приміщеннями для монастиря, шпиталю і школи. Аж до початків 18 ст. Хрестовоздвиженська церква була не тільки храмом для віруючих , а й центром по збереженню духовної спадщини українського народу, об'єднуючи в своїй громаді православних прихожан різних станів: князів, шляхту, духовенство і міщан. Тут діяла сучасна слов'яно-греко-латинська школа і працював відомий іконописець Йов Кондзелевич. Уніатське духовенство, оволодівши храмом, завдало йому певної шкоди, коли 1774 році у вівтарі пробили двері на вівтар і бабинець замінили місцями. Очевидно, що саме уніати в той час поміж новим входом до церкви і мостом через Глушець збудували чотирьохпілонну відкриту дзвіницю, зображену на відомій гравюрі Луцька 19 ст. В 1795 році Хрестовоздвиженська церква була повернена до православ'я і після відповідного ремонту стала виконувати функції міського собору. Проте в 1803 році вона постраждала від пожежі. Щоб відновити на ній згорілий гонтовий дах не потрібно було багато часу і коштів. Проте, поки тривало баготорічне листування з цього приводу, склепіння храму частково обрушилось, а стіни дали тріщини. Тоді церкву виставили на міський аукціон і продали на злом. Коли значна частина храму була розібрана на цеглу, освідчені члени з свити, проїзджаючого повз неї київського генерал-губернатора Безака, доповіли йому, що це розбирається православна св'ятиня не лише Луцька, а всієї Малоросії. Після чого злом храму припинили, і у вцілілій його вівтарній частині влаштували каплицю. Надлишок цегли використали на побудову дзвіниці Покровської церкви. Стараннями відновленого Луцького братства каплиця у вівтарі давньої Хрестовоздвиженської церкви була збудована і урочисто освячена в 1888 році. Не задовольнившись цим Луцьке православне братство задалося ціллю відновити замість каплиці церкву. Для цього братчики уже одержали пожертвування від імператора в сумі 3000 крб., а також 2000 крб. від М. О. Терещенка та пожертви від інших високодостойних покровителів братства. До каплиці добудували невеличкий бабинець , виготовили іконостас і відлили дзвони. Таким чином 26 серпня 1890 року відновлену Хрестовоздвиженську церкву щоправда далео не в її попередньму об'ємі, проект якого вже був розроблеий, осв'ятили. Слідуючого дня храм відвідала родина російського імператора і жертводавця Олександра ІІІ, в честь чого тут було встановлено меморіальну плиту. В часи польської. більшовицької і німецької окупації 1919-1945 років Хрестовоздвиженська церква служила храмом УАПЦ, пізніше РПЦ, аж поки в 1957 році її не відібрали у віруючих. До неї здійснили двоповерхову добудову по місцю центральної нави і влаштували планетарій. Постановою міської Ради від 15 квітня 1990 року будівля церкви з добудовою була передана громаді. УАПЦ і зараз після відповідних внутрішніх перепланувальних будівельних робіт вона використовується як діючий храм громади УПЦ Київського патріархату. Зовнішній вигляд Хрестовоздвиженської церкви в Луцьку, її планування розміри і об'ємно-просторова структура, не дивлячись на існування багатьох малюнків і креслень 19 ст. хоча і загальновідомі в середовищі дослідників, проте в деталях мають досить багато протиріч і викликають запитання. Вони страждають багатьма серйозними неточностями і помилками, викликаними, очевидно, домислами їх авторів, що оглядали споруду в стадії її руйнування. У всякому разі, ми надаємо відомий на сьгодні іконографічний матеріал по Хрестовоздвиженській церкві без наших коментарів. Проте в загальному можна відмітити, що церква мала два куполи, один над вівтарем, а другий над центральною навою, і склепінчасту стелю покриту гонтовим дахом. Продовження банних нав по обидва боки від вівтаря були приміщення скарбниці і захристії, які мали зовнішні окремі входи. Лопатки будівлі були підсилені потужними контрфорсами. В плані храм був тринавним з двома підкупольними стовпами. До центральної нави був прибудований просторий бабинець в стіні головного фасаду якого знаходилися сходи на хори і в дзвіницю. Під всім об'ємом споруди було підвальне приміщення з некрополем луцьких братчиків. Як у 19 ст. так і нині існують проєкти відновлення Хрестовоздвиженської церкви в повному об'ємі і давніх формах. Однак для реального здійснення цих планів необхідні в першу чергу ціленаправлені архітектурно-археологічні й архівні дослідження.