Будівничі Луцького братства

1991 м. Київ. Богдан Колосок

Братства - національно-релігійні громадські організації українського та білоруського міщанства, а також інших верств населення, які а XVI-XVI 11 століттях відіграли значну роль у суспільно-політичному й культурному житті. Вони створювалися, звичайно, навколо парафіяльних церков, на основі ремісничих та цехових організацій або інших міських корпорацій. Згуртовуючою основою братств був самозахист від політики національного і релігійного гніту з боку католицької церкви. В кінці XVI-на початку XVII століть братства виникли у Львові, Києві, Луцьку, Острозі, Вільні, Замості, Любліні та інших містах. Вони мали значні кошти, які використовували для широкого спектра діяльності. Розгорнувши культурно-просвітницьку діяльність, братства відкривали школи, друкарні, поширювали книги, створюючи умови для розквіту культури і науки. Наприклад, на базі школи Київського братства виникла знаменита Києво-Могилянська колегія, яка з 1701 року стала академією.

На Волині основною опорою місцевого православного населення у XVII столітті, а також деякою мірою у кінці XIX століття та в міжвоєнні роки XX століття були Луцькі братства Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Вони ставили за мету охорону православної віри, традицій наших предків, розгортання культурно-освітньої та доброчинної діяльності.

Сталося так, що основний тягар у справі заснування Луцького братства взяло на себе духовенство, яке змушене було шукати підтримки міщан та шляхти. Першими в списку "імен братій" значаться:

"Отець Герасим Микулич, ієромонах, ігумен Чернчицький, єже і ктитор святого Братства сего... Ієромонах Герасим, наріченний у схимі Григорій Микулич. Мойсей Ілкович Соловицький, священик на той час Дмитровський. Отець Іоанн Федорович, Вознесенський Яровицький. Смиренний ієромонах Ісакій Борискович, ігумен Чернчицький. Грешни Іоанн, служитель храму. Смиренний ієромонах Паїсій Мостицький. Смиренний Іоанн Гораїнович, священик Чернчицький. Гавриїл, священик Тростянецький, пресвітер храму святої живоначальної Трійці"1. Лише після духовенства йдуть прізвища шляхти та міщан: "Федор Святополк кн. Четвертинський. Михайло Гулевич Воютинський, підсудок Луцький. Лаврентій Древинський, чашник єго кр. милості землі Волинської. Александр Зубчевський, мостовничий (Луцький). (Володимир Зубчевський, городничий (Луцький). (Криштоф) Єловицький, підстолій землі (Волинської)" 2.

До списку членів братства, крім Волинської православної шляхти, міщан і селян, були записані братчиками такі відомі особи, як архімандрит, а пізніше митрополит Київський Петро Могила, гетьман Іван Виговський, мати гетьмана Мазепи - Марина, одна з засновниць Київського братства та братської школи - Гальшка Василівна Гулевичівна, поет Данило Братковський, запорожці; полковник

Костянтин Вовк, сотник Андрій Данилович, Семен Скороход та інші.

Діяльність Луцького братства розглядається у чисельній літературі. В ній є згадки про дві споруди, які збудовані братством і збереглися до наших днів. Це взяті на республіканський облік пам'ятки архітектури "Здвиженська церква" (охоронний № 79, датується у списках 1887 роком) та "Монастир Василіанів" (охоронний № 83, датується у списках 1647 роком) 3.

Поки що нема праць, присвячених архітектурно-будівельній діяльності Луцького братства. У вивченні вказаних пам'яток зроблено лише перший крок. Більшість авторів, які згадують пам'ятки, наводять дати їх будівництва. Впадає у вічі, що в цьому питанні нема згоди і аргументів. Не узгоджуються також відомості про розміри церкви. Лише в кількох публікаціях

знаходимо короткі описи її архітектури. Маємо лише одну дослідницьку статтю на цю тему. Вона виконана 1949 року Г. Н. Логвином 4. З того часу її висновки з деякими варіаціями мандрують по різних виданнях. Сучасний рівень знань про існуючі споруди Луцького братства викладено у спеціальному виданні 1985 року5.

Є значні розбіжності щодо датування таких важливих подій у житті Луцького братства, як його заснування, отримання від польського короля Сигізмунда III дозволу на побудову шпиталю та церкви зі школою, початку та закінчення будівництва церкви, шпиталю, монастиря. Датування початку будівництва церкви коливається у межах від 1617 до 1647 р., шпиталю-від 1619 до 1647 р. Не краще справи з висвітленням інших сторін архітектурно-будівельної історії братства. Кожен з авторів мав якісь підстави писати ту чи іншу дату. На жаль, за рідким винятком, нам не відома їх аргументація. На наш час нема робіт, в котрих була б зроблена спроба пояснити хоча б деякі розбіжності у висвітленні історії Луцького братства, як нема робіт, що узагальнювали б або поглиблювали б знання про його архітектурно-будівельну діяльність.

Такі суперечливі судження, що наводяться у літературі про час виникнення братства, отриманий ним дозволу польського короля на будівництво шпиталю і церкви зі школою, про початок і закінчення їх будівництва, відсутність вказівок на місце дарованих братству під будівництво земельних ділянок і, нарешті, бездоказовість наведених відомостей у більшості робіт роблять практично неможливим використання цих робіт для наукової мети.

Ця обставина спонукала автора цієї праці вивчити факти, пов' язані з побудовою братських споруд громадського призначення, за документами.

Більшість документів, що стосується Луцького братства, ще в XIX столітті була опублікована в основному у трьох виданнях. Це "Пам'ятники, изданные Временной комиссиею для разбора древних актов, учрежденной при Киевском воен-ном, Подольском й Вольнском генерал-губернаторе", Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов" и "Архив Юго-Западной России, изданный Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском й Волынском генерал-губернаторе". Знайомство з цими виданнями та іншими документами проливає світло на деякі питаннябудівництва братського комлексу

РОЗМІЩЕННЯ КОМПЛЕКСУ

Для створення в читача необхідного уявлення про розміщення збудованих братством пам'яток архітектури, що збереглися, - церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (скорчено: Здвиженська церква або церква Чесного Хреста) з монастирем Василіанів - та топографію середовища, в якому вони формувалися, коротко опишемо існуючу ситуацію, наведемо маловідомий опис комплексу за давніми документами, відмітимо деякі його зміни, що зафіксували плани XIX століття. Обидві пам'ятки стоять у Луцькому історико- культурному заповіднику, на ділянці, що прилягає з півночі до площі Возз' єднання, по якій заповідник межує з сучасним центром міста, з півдня обмежується вулицею Герцена, зі сходу - вулицею Пугачова, що з'єднує заповідник із центром і південною Гнідавою, з заходу ділянка обмежується зведеним у 60-х роках XX століття шестиповерховим гуртожитком, що перетяв колишнє гирло річки Стир, зване Глушцем.

Комплекс продовжує грати важливу роль у містобудівельній композиції заповідника й прилеглій до нього території. Він формує образ площі Возз'єднання і є важливим елементом частини заповідника, яка грає роль "воріт" древнього Луцька. Пам'ятки замикають перспективу вулиць К. Лібкнехта і Пугачова від центру заповідника і перспективу вулиці Радянської, що веде до заповідника. Сучасна містобудівельна ситуація суттєво відрізняється від тої, котра була в період формування братства і будівництва необхідних їм споруд. У той час нинішня територія заповідника була островом серед багнистої заплави, який омивали з усіх сторін рукави річки Стир. Сполучення з передмістями здійснювалося мостом. через Глушець та перевозами. До середини XX століття русло Глушця було засипане, а на місці мосту створено площу Возз'єднання.6

Зведення комплексу при в'їзді до міста і біля гирла Глушця, де була пристань, створювало повні переваги братчикам І в той же час ставило перед ними підвищені вимоги до споруджуваних братством будов, які багато в чому формували вигляд міста як із сухопутного, так і з водного шляху.

КОЛИ ВИНИКЛО ЛУЦЬКЕ БРАТСТВО!

У зв'язку з тим, що питання часу виникнення Луцького братства суттєво пов'язане з проблемою побудови ним перших споруд, необхідно хоча б побіжно з'ясувати причини розбіжностей у різних авторів. Нам не вдалося знайти досліджень, присвячених цій темі, тому звернемося до більш доступних джерел.

Більшість авторів за дату заснування Луцького братства приймає 1617 рік. Зберігся "Каталогос или реєстр собранных обьще имен братий еже о Христе обретающихся в граде Луцком й прочая благородных окрест живущих сынов восточного православия"7, в який протягом майже ста років записували імена членів братства. Перша сторінка каталога датована 1617 роком, що дає підстави стверджувати існування братства в 1617 році і пізніше. В літературі не зустрічається відомостей про привілей польського короля Сигізмунда III з 1617 року, що стосувався б Луцького братства, крім згадки про нього О. Прусевичем.

Проте добре відомий привілей цього короля з 20 лютого 1619 року, в якому мова йде про дозвіл замість згорілого руського шпиталю збудувати або змурувати новий, в при ньому церкву із школою.3 У документі, що був складений 1 вересня 1619 року в Луцькому замку, волинська православна шляхта, яка входила до братства, але мешкала поза Луцьком, доручала його міщанам нагляд за побудовою церкви, школи й шпиталю9. Тобто в 1619 році вже йшла мова не про заснування братства, а про його будівельну діяльність. Можливо, що тих, хто писав про виникнення братства в 1619 році, ввели в оману помилкові анотації, що передують публікації грамоти короля Сигізмунда III від 20 лютого 1619 року в деяких виданнях, Наприклад, у "Памятниках, изданных Киевскою комиссиею..." анотація починається словами "Грамота короля Сигизмунда ІІІ на учреждение в Луцке православного Братства Милосердия"'°, а в "Архиве Юго-Ззпадной России"- словами "Грамота короля Сигизмунда III на основание православного Луцкого братства милосердия" ". А ось у більш ранньому виданні-у "Памятниках, изданных Временной комиссиею" - говориться, що це "Грамота короля Сигизмунда III на построение богадельни й церкви со школою" . Очевидно, що в цей час братство ще не Мало назви Чесного Хреста, бо називалось лише "Братство Милосердия".

Знаходимо документи про луцьких братчиків і до 1617 року. В листі віденського священика Григорія Ждановича від 13 лютого 1603 року до членів православного Луцького братства міститься прохання відправити жито. В листі фігурують пани Омелян, Михайло, Богдан та Ігнат, господин отець протопоп. Жданович звертається до лучан: "братия мои чесные Иоаннове", "честная братия", " братолюби" 13. Без детальних досліджень важко сказати, яку роль ці братчики зіграли у формуванні Братства Чесного Хреста в Луцьку, що зафіксоване Каталогом 1617 року, і чи була між двома братствами спадковість. Схоже, що це були члени братства при церкві Іоанна Богослова. В усякому разі лист Григорія Ждановича свідчить про існування у Луцьку православних братств до 1617 року. Серед них, цілком вірогідно, у певній формі існувала організація, що пізніше стала відома як Чесно-Хресне братство, яке 1617 року, після великої пожежі Луцька, завело відомий нам "Каталог, або Реєстр" своїх братчиків.

ПЕРШІ СПОРУДИ З ДЕРЕВА

У грамоті, яка видана польським королем Сигізмундом ІІІ 20 лютого 1619 року луцьким братчикам на їх прохання, сповіщається, що "при кгвалтовне згореню недавных часов места нашого Луцка шпитал старожитный тамошний руский до кгрунту згорел" ]4. Тому волинська щляхта разом із міщанами грецької релігії після задуму створити в нашому місті Луцьку за прикладом інших братств Братство Милосердя стали "обмислити заложенье й забудованье порядное того шпиталя руского й церкве". Цією грамотою король дозволяв збудувати новий шпиталь "и до него церковь з школою, где бы собе кгрунты й местца, в том месте нашом Луцком слушные на то упатривши, за сим консенсом " нашим Правом вечистым небыли" 15. Як бачимо, для будівництва передбачалося нове місце, а не те, де стояв попередній шпиталь. Основною спорудою визнавали шпиталь. Грамотою надавалася можливість вибору будівельного матеріалу для "шпиталя, яко теж церкве и школы, которые они дай Бог, коштом своим змуруют або збудуют". 16. Все ж в тексті мова частіше йде про дерев'яні споруди: "позволяючи им тот шпиталь знову збудовать и церковь со школою" . Проблема шпиталю була вирішена простіше, ніж передбачалось. 19 квітня 1619 року на березі Глушця, в убогому руському шпиталі відбулися збори представників шляхти та міщан Луцька "старої грецької релігії", яким офіційно було передано у вічне володіння шпиталь з усіма приналежностями, які перед тим в собі мав і зараз має" 18. Треба думати, що у згадуваній королем пожежі шпиталь або згорів не повністю, або його змогли . якимсь чином відновити не братчики.

Серед членів братства були особи, які мешкали за межами Луцька і не часто в ньому бували, що не давало змоги вести їм нагляд за будівельними справами. 1 вересня 1619 року вони зібралися у Луцькому замку і передали повноваження нагляду за будівництвом церкви, школи і шпиталю міщанам. Серед осіб, що підписали лист повноважень, знаходимо підписи пізнішого гетьмана Івана Виговського та пізнішого луцького єпископа Олександра Пузини.

У листі сказано, що членами братства вибрано особливе місце, де вони "ведлуг преможеня нашого", тобто в міру своїх можливостей будуватимуть церкву, школу і шпиталь. З документа видно, що мова йде про довгострокові плани. Звернемо також увагу на те, що в переліку запланованих споруд першою стала церква, а шпиталь - останнім. Мурування споруд не обговорювалось, а лише " будування" 19. Хоча у грамоті короля Сигізмунда III від 20 лютого 1619 року було записано, що "ніхто перешкод і утруднень у чинності Братства ні в чому не повинен ставити і не може ставити на вічні часи", плани будівництва споруд для братства викликали протести з боку представників різних конфесій. У протесті від імені луцького єпископа Євгенія Малиновського від 14 січня 1620 року, спрямованого проти королівської грамоти і "противного унії братства",серед споруд фігурує тільки шпиталь. У цьому документі про нього говориться як про збудовану або відбудовану споруду; "лист короля... на шпиталь погорелый, который есть в заведованю его милости отца владыки по погореню збудований" 20.

Членами луцької капітали від імені вищого уніатського духовенства була внесена скарга від 24 січня 1620 року, з якої видно, що братську церкву ще не починали будувати; "Новую якуюсь церков, которих єсть погорілих в Луцку кілка, хочуть будовати в Луцку противную едности светои, не для покою, а для дисенсии и розорваня межи братею людей християнских, религии так римское яка й грецькое" . 20 червня 1620 року єрусалимський патріарх Феофан видав грамоту на спорудження у Луцьку церкви "Всечестного Всемирного Животворящего Креста Господня" з правом ставропігії, тобто підпорядкування її безпосередньо синоду, а не місцевим єпископам 22. У цьому документі вперше зустрічаємо назву церкви, яку взяло на себе братство. В ньому говориться, що на вибраному місці ніколи раніше не було храму: "нигде же прожде на месте том воздвиженну бывшу храму". Про будівництво говориться в майбутньому часі: " воздвигнути храм" 23 .

Перша згадка про почате будівництво церкви міститься у повідомленні возного від 6 серпня 1620 року про те, що луцькі міщани не послухались оголошеної їм від імені підканцлера великого князівства Литовського, Луцького старости князя Альбрехта Радзивілла заборони продовжувати побудову церкви "нової секти", Мова йшла про дерев'яну споруду. На це чітко вказує фраза "...ремесленником-теслям луцким будованя зачатого" та окремі слова "тесля", " будовано", "сокира", що зустрічаються у тексті" 24 . Влада Альбрехта Радзивілла була значною і, можливо, саме завдяки йому 26 серпня 1620 року з'являється лист того ж Сигізмунда ІІІ, який дав братству дозвіл на вічні часи на побудову шпиталю і церкви з школою, в якому стверджується про зневагу братством владики луцькогої що "упорне й своволне церков и школу якуюсь новую, называючи то Братством Милосердия, в том же месте нашом Луцке заложили; которым заложенем тое церкви унию, през антецесоров помененого велебного отца владыки луцкого... затлумити усилуют" 25.

Дозвіл єрусалимського патріарха Феофана від 20 червня 1620 року на будівництво братської церкви та листи возного (6 серпня 1620 року) і короля (26 серпня 1620 року) є тими крайніми датами, між якими було почато будівництво дерев'яної братської церкви Чесного Хреста те школи. Схоже, що згідно з попередніми намірами братчиків вони раніше почали будувати церкву, а потім заклали школу. Якщо врахувати певний час на доставку грамоти патріарха Феофана в Луцьк, то можна припустити, що церкву заклали десь у другій половині липня або не початку серпня.

У ніч з 16 на 17 лютого 1621 року братська церква була пограбована. Злодії, намагаючись проникнути через двері, зіпсували дверний засув, а коли двері не піддалися, залізли на дах і, розбивши скляне вікно, проникли в церкву. В скарзі про цю подію церква названа "ново-збудоаной". Ктитором і фундатором церкви названо князя Єрего (Юрія) Пузину. Тут же згадується про шпиталь і його мешканців, які були свідками подій 26.

Іншим підтвердженням того, що церква в 1621 році вже Існувала, є духовна міщанина Самуїла Васильовича Солтана від 21 червня, у котрій він описує все своє майно на користь православного братства при церкві " Божоє все-мирного Воздвижения Честного і Животворящего Креста братское Луцкое", на утримання при ньому шпиталю і школи, а також "законникам монастиря", який тут згадується уперше. Умовою духовної є поховання його тіла в церкві 27.

Розглянуті документи дають можливість зробити такі висновки. Перший після 1617 року свій шпиталь братство не збудувало, а отримало 19 квітня 1619 року як спадковість, користуючись грамотою короля Сигізмунда III від 20 лютого 1619 року як дозволом на володіння. 1 вересня 1619 року братчики погодили між собою місце для будівництва своїх споруд і розподілили обов'язки по будівництву. 20 червня 1620 року вони отримують дозвіл на будівництво церкви під певною назвою, а в липні 1620 року починають ТТ споруджувати. В липні- серпні ними закладається також школа. До лютого 162] року, а вірогідніше, до початку зими церкву закінчили. Новозбудована церква та школа були дерев'яні. Усі попередні автори помилялися, коли пов'язували початий будівельної діяльності братства з існуючими нині братськими пам'ятками- монастирем та залишками церкви Чесного Хреста.

НОВИЙ ГРУНТ НОВІ ПЛАНИ

Закріпившись таким чином у місті, долаючи опір з боку уніатів, братство могло планувати більш капітальне будівництво. Цьому сприяли значні пожертви на користь братства від населення. Показовий у цьому є дарчий запис від 1 жовтня 1621 року підстолія28 Волинського Криштофа Єловицького Луцькому братству на садибу, що належала йому а Луцьку. Запис цікавий для нас тим, що в ньому згадуються ділянки й будови (церква й шпиталь), що вже належали братству, і в той же час відписувався сусідній грунт для побудови на ньому нової (!) братської церкви. Тобто вже через рік після будівництва церкви мова йде про ще один храм.

Описане в документі розміщення церкви й шпиталю було інше, ніж нинішнє збереженої вівтарної частини цегляного храму і житлового корпусу. При описі грунтів К. Єловицький прив'язує їх до русла Глушця. Місце засипаного в середині XX століття Глущця показане на усіх планах міста кінця XVIII - початку XX століття, тому скористаємося ними. Нині, як і на всіх згаданих планах міста, житловий братський корпус стоїть у дальньому від Глушця куті ділянки. Згідно ж зі свідченням К. Єловицького "шпиталь руский" лежав "над Глушцем". "Плац в месте его королевском милости Луцком, прозьіваемый Сасковский", який відписувався К. Єловицьким братству, прилягав з одного боку до шпиталю. передом виходив до вулиці Великої, де був ринок, а затиллям - до Глушця. З четвертого боку був братський грунт, що прозивався Кандибівським, "на котором теперь церковь братская стоит" 30. Дарований плац об'єднував розрізнені ділянки братства- Як видно з реєстра документів, що були зібрані 1627 року і зберігалися у Луцькому братстві, Кандибівський грунт придбав князь Юрій Пузина ( помер у грудні 1648 року) у сім'ї Фірлеїв, а згодом подарував братству. Вдається простежити власників грунту і в більш давні часи. Зберігся датований 8 серпня 1568 року привілей короля Сигізмунда -Августа Василю Коляді на плац і дім у місті Луцьку і звільнення його від підсудності магістрату. Плац виходив до ринку і був між домами міщан міського писаря Богуша і Чехни Максимовоє. На звороті другого аркуша є більш пізніший запис: "На грунт Ладишинський, потім Кандибівський, потім Колендівський названий, на котрім церква братська Луцька стоїть і келії" 31. Згідно з грамотою Сигізмунда III(1 від 4 квітня 1589 року писар Станіслав Кандиба купив дім у Василя Коляди. В документі за 19 травня 1599 року гродський володимирський писар Станіслав Кандиба пограбував маєток соборної церкви Іоанна Богослова.32

Заповідаючи Сасківський плац під будівництво "православної грецької" церкви, К. Єловицький ще не знає, будуть її "будувати албо змурувати" 33, надаючи право вибору братчикам. З цього заповіту виходить, що збудована церква вже не задовольняла вимог братства і що плакувалося будівництво нової церкви, однак у 1621 році ще не було ясно, з якого матеріалу це буде зроблено.

Прагнення до зведення цегляної церкви з часом наростало, але, мабуть, для неї не вистачало коштів. Багаті міщани заповідали ховати себе в церкві в мурованих саркофагах, що видно, наприклад, з духовної Миколи Боговітина від 3 грудня 1621 року: "а тело мое... должны погрести в луцкой братской церкви, ново построенной, в честь Чесного Креста, гроб вы- муровавши" 3 4.

Повідомлення про плани будівництва нової братської церкви знаходимо у грамоті константинопільського патріарха Кирила 1623 року: "они й вновь пожелали от самих оснований - на месте, где прежде сего никогда не было храма... воздвигнути всечестный храм всемирного , животворящего Креста Господня"

ПЕРША МУРОВАНА ЦЕРКВА

Першу згадку про муровану братську церкву знаходимо в дарчому записі підчашої Київської Анни Гулевичівни від 20 січня 1634 року. " Братству при церкві луцькій мурованій Воздвиження Хреста" вона записувала 1000 польських злотих. При цьому половина з них призначалася на фундаменти, цегляні стіни та церковне начиння, а друга половина-на ігумена та його братію. З тексту виходить, що мурована церква розглядалася як реальність, і в той же час не були завершені фундаменти і стіни.

Мабуть, якийсь об'єм церкви вже існував і до нього мали зробити прибудову, а внесок грошей Анни Гулевичівни давав можливість здійснити її у будівельний сезон 1634 року. Якби навіть у дарчій Анни Гулевичівни мова не йшла про фундаменти і муровані стіни, а лише наголошувалося, як це зроблено, на тому, що кошти надаються братству при "мурованій" церкві, то й тоді це свідчило б про новизну ситуації, тобто про те, що донедавна братство існувало при дерев' яній церкві.

У складених 24-28 травня та 21 серпня 1634 року скаргах на студентів луцького єзуїтського Колегіуму, які напали на братський монастир та шпиталь і школу при ньому, говориться про церкву як про діючий храм. Нападники, не взмозі подолати церковні двері, заперті міцною колодкою, зламали шаблями і киями колодку дверей, що вели до дзвіниці "туж з церквою за одно будучоє". З дзвіниці вони сходами спустилися у церкву і пошкодили маймо.

Можна припустити, що на кошти Анни Гулевичівни в 1634 році до церкви добудували згадану дзвіницю або ризницю з паламарнею, які часто також добудовували до церков пізніше, після них" У червні 1635 року на якихось об' єктах луцького комплексу ще зводили мури або виконували інші мулярські роботи. Про це свідчить вказівка на присутніх там "работников муляров.,. при дверях тое церкви сидячих" 35 . Найвірогідніше, що ці роботи провадилися у церкві.

У своїй дарчій від 18 серпня 1638 року на користь православного братства Лаврентій Древинський скаржився на те, що "перед зачатем мурованя церковного в нього взяли 1000 польських злотих" і "внесли были на дом мешканки Луцкое, Панее Яцковое, с которое провент певный или мел на шпиталь й на служителей церковных", але її син Костянтин дім продав і невідомо куди поділися гроші. Якщо б вдалося датувати цю історію з взяттям 1000 злотих, то можна було б уточнити і дату мурування церкви Чеєсного Хреста.

Спосіб проникнення в луцьку братську церкву та її структура схожі на описані у скарзі від 7 лютого 1639 року з нагоди нападу на братську церкву Преображення Господнього в місті Любліні. Після невдалих спроб відчинити бічні двері церкви і склепи злочинці вибили передні двері, які вели в бабинець ( у Луцьку ці двері їм не вдалося здобути). Але шлях їм перегородили двері в центральний неф (у Луцьку цих дверей, мабуть, не було). Тоді вони сходами піднялися "до церковки альбо каплички під дзвоницею", звідти вийшли на хори, а з них опустили на підлогу одного з злодіїв, який відімкнув ізсередини замок у дверях до нефу". Люблінська церква збереглася і стоїть на вул. Руській, 40. її будівництво належить до 1607-1633 років, перебудова-до приблизно 1864 року, стилістика-до пізньоренесансної. У постанові урядової комісії від 15 грудня 1635 року про надання православним мешканцям міста Любліна братської церкви Преображення Господнього говорилося, що її парафія належала до юрисдикції луцького владики, а монахи при церкві наслідують чину ордена Святого Василя 36.

Будівництво луцької та люблінської церков провадилося майже одночасно одними й тими ж політичними та релігійними колами, які перебували у стані войовничої опозиції до панівної унії, і повинно було сприяти спільності їх архітектурних рішень. Тому люблінську братську церкву, що збереглася, та її зображення до перебудови 37 слід розглядати як аналог для реконструкції луцької братської церкви.

ВИЩА ШКОЛА, ДРУКАРНЯ, МОНАСТИР, МУРОВАНИЙ ШПИТАЛЬ

1624 року "братня Брацтва церковного" прийняла постанову про вкрай термінову потребу заснування "послушенства православия восточного" на зразок інших "законников регулы святого Василия Великого", тобто про заснування монастиря. В літературі його часто називають "общежительный". Того ж 1624 року приймається перший, а згодом другий статут братської школи. Це свідчить або про відкриття у тому році школи (але, як ми бачили, школа була збудована 1620 року), або про переведення її у більш високий ранг. На думку вчених, за організацією навчання, його змістом та рівнем луцька школа не поступалася закладам Західної Європи. Вона разом із

братськими школами Львова і Білорусії відкрила новий етап у розвитку народної освіти. На полі оригіналу рукопису Другого статуту Луцької школи є пізніша приписка польською мовою: "...школы греческие й руские мурованые в монастыре Братском Луцком возникли в 1620 году индикта первогов. Не знаючи, ні коли зроблена ця приписка, ні компетентності її автора, важко прийняти її на віру. Одна з груп "схоластиків єзуїтського колегіуму" 1634 року побила каменями вікна в церкві, у школах, шпиталю і пошкодила двері до них, Вдираючись у монастир, вона пошкодила ґонтовий дах. Перекладач документа російською мовою у виданні 1848 року "Памятников, изданных временной комиссиею", де документи викладаються мовою оригіналу та російською XIX століття, вважав, що ґонтовий дах належав огорожі. Додержуючись такої інтерпретації тексту, слід визнати, що келії монахів були відділені під церкви, школи і шпиталю огорожею і, можливо, містилися в окремому будинку. Неясно, чи були школа та шпиталь під одним дахом.

1635 року до Луцька, на цей раз у власність братства, з Чорненського монастиря над р. Горинь згідно духовної єромонаха Сильвестра повертається "друкарня писм словенских й руских". В якому приміщенні вона була, невідомо.

У фундушевому записі Лаврентія Древинського від 18 серпня 163 8 року стверджується, що монастир був "будуючыйсе", тобто, згідно з термінологією тих часів, 1638 року його продовжували зводити з дерева. Другою після церкви мурованою спорудою братства став шпиталь. Уперше його будівництво при церкві Луцького братства стало можливим завдяки зусиллям грека Олександра Мозеллі та грамоті короля Владислава IV від 11 грудня 1645 року на дозвіл такого будівництва. В цій же грамоті заходить мова про нову ділянку під шпиталь.

Олександр Мозеллі "задумав шпиталь Братства Милосердя у місті нашому Луцьку, при церкві Братській Воздвиження Хреста Св. будучий, перенести і оздобно на грунті, названому Зубчевським, коштом своїм хоче вимурувати". Далі говориться про тісноту ділянки, на котрій стоїть шпиталь.

Під королівською грамотою від 11 грудня 1645 року є анотація 1796 року, що підтверджує перенесення шпиталю на нову ділянку: "Дозвіл на переміщення шпиталю Братства милосердя від Луцька уродженому Мозеллі до церкви Воздвиження Хреста Св." Треба думати, що 1646 року будівництво цегляного шпиталю здійснювалося. Це видно з духовної того ж Олександра Мозеллі від 27 березня 1 647 року, де сказано, що він "мури монастиря Братства Луцького заклав. .. щоб вічну пам'ять залишити". Кошти - 41 тисяча злотих - мали надійти з маєтків луцького владицтва, а саме: сіл Жабче, Колодежи і Губина. Але села Жабче і Колодежи відійшли від Мозеллі і будівництво припинилося. Щоб продовжити і закінчити початі братські мури, він з усіх коштів, які в нього залишилися, виділив половину, в другу половину відписав на ченців зй. Цих коштів за розрахунками Олександра Мозеллі, очевидно, вистачало, однак наскільки успішно велося будівництво, сказати важко, бо 14 травня 1647 року він помер.

На церкві Чесного Хреста, по ліву руку від входу, був такий напис:

"Богу Найкращому Найвищому. Ясно Освіченому і Вельможному Пану Пану Олександрові Мозеллі придворному Владислава IV, короля Польщі і Швеції, вікарію 11 генеральному Юстиніана Першого, славному мужу, котрий особливо заслужив собі похвалу в мирних і військових походах, а особливо проти Волохів, Пруссаків, проти Лівонців і ворогів Святого Хреста, в обороні Короля і Республіки, надзвичайному фундаторові того вартого подиву костьолу і його забудов, спалену частину котрих звів від фундаментів, затративши великі кошти. Тут, під святою землею, тому, хто очікує останню оцінку своїх побожних вчинків. Ченці Базиліани, мешканці того монастиря, надмогильний напис той виставили в рік, передуючий року 1770, у перший день жовтня".

Найбільш вірогідно, що автори, які датували будівництво церкви 1647 роком, користалися відомостями з цієї епітафії. Важливим є твердження її авторів, що Олександрові Мозеллі довелося вкладати кошти у відновлення споруд у зв'язку з їх пожежею. Мабуть, терпіли всі споруди. Проте нам відомо лише про королівський дозвіл на новий шпиталь. Як ми вже знаємо, 1634 року братська церква вже була мурована. Про участь в її муруванні Олександра Мозеллі поки що невідомо. Якщо вона і терпіла потім. від пожежі, нема підстав вважати його її засновником. Однак є підстави погоджуватися з тим, що він брав участь а оздоблюванні церкви, Олександр Мозеллі у свому заповіті писав: "а же початі мури на хвалу божу і ку оздоби церкві", підкреслюючи цим, що новий шпиталь прикрасить існуючу церкву, яка стояла поряд. Є лише одна цегляна будівля, яку можна ідентифікувати із шпиталем, якого почали мурувати за дарчою Олександра Мозеллі,- це існуюча пам'ятка архітектури "монастир Василіанів".

Зробивши огляд літератури, ми маємо досить повне уявлення про те, як попередні автори висвітлювали основні події будівельної діяльності Луцького братства в перші десятиліття його існування. Порівнюючи їх позиції з опублікованими документами, маємо змогу свідомо приєднатися до певної літературної версії, якщо вона відповідає документованим фактам, або ствердитися на основі документів у новій позиції. На наш погляд, наявні документи не дають однозначної відповіді про час заснування Луцького братства. Поки що нема досліджень, які підтверджували б або заперечували спадковість Луцького братства Чесного Хреста з братствами, котрі існували в Луцьку до 1617 року.

Дослідники досі не звертали необхідної уваги на особливість української мови, яка чітко розрізняла дерев'яне й муроване будівництво.

У наявній літературі, зрештою, йде мова лише про дві споруди: церкву і будинок, в якому автори розміщували монастир, шпиталь, школу, друкарню. Ніхто з авторів не висловив сумніву в тому, що перші братські споруди були мурованими, хоча чимало авторів порівняно більш пізнім датуванням існуючих споруд визнає, що їм передували більш ранні споруди, які не збереглися. 20 лютого 1619 року Луцьке братство отримує дозвіл польського короля Сигізмунда III на будівництво шпиталю і церкви зі школою. Користуючись цим дозволом, 1 9 квітня 1619 року братство бере під свою опіку шпиталь, що був на березі Глушця.

Церкву Чесного Хреста почали зводити з дерева в липні 1620 року на дарованому князем Юрієм Пузиною Кандибівському грунті, що мав назву одного зі своїх попередніх власників, і закінчили до кінця 1620 року або до лютого 1621 року. Вона розглядалась як тимчасова, бо вже 1621 року існували задуми будівництва нової дерев'яної чи мурованої церкви, для якої Криштоф Єловицький подарував Сасковський плац. У 1620 році була закладена братська школа.

Мурована церква Чесного Хреста, що частково збереглася до наших днів, була в основному закінчена 1634 року. Ймовірно, що її почали мурувати 1631 року, як на це вказували М. Максимович і О. Мердер. Документи вказують на подібність цієї церкви до Люблінської братської церкви Преображення Господнього, збудованої у 1607-1633 роках.

Монастир, що згадується у документах 1621 року, в 1638 році ще будували з дерева. Будівництво мурованого шпиталю, який отримав у списках пам'яток назву "монастир Васи-ліанів", почалося 1646 року на кошти Олександре Мозеллі.

Усі братські споруди громадського призначення зосередилися у північно-західній частині острова Луцьк. З півночі і заходу володіння братства обмежувалися вигином русла Глушця, зі сходу - колишньою вулицею Великою, що вела від Глушецького мосту вглиб острова, з півдня їх межа проходила там, де нині вулиця Герцена.

Ця територія склалася поступово з кількох ділянок-грунтів. Перший грунт братство набуло в 1619 р'оці разом зі шпиталем, який був поряд із Ґлушцем. Південніше лежав так званий Сасківський (або Саківський) грунт, котрий був подарований братству Криштофом Єловицьким 1 жовтня 1621 року для будівництва на ньому другої церкви. Далі від Глушецького мосту був дарований Юрієм Пузиною Кандибівський грунт, на якому 1620 року збудована церква. Четвертий і найпівденніший грунт під назвою Зубчевський надійшов у розпорядження братства у зв'язку з дарчою грека Олександра Мозеллі від 11 грудня 1645 року для будівництва мурованого шпиталю. Очевидно, усі грунти, які перейшли до братства, західною стороною виходили до Глушця, а східною-до вулиці Великої.

1 Памятники, изданные Киевской комиссиею для раабора древних актов.- К., 1 898, т. І.- С. З-4, 2 Там же.- С. 4. 3 Список пам'янтників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави//Законодавство про пам'ятники історії та культури (збірник нормативних актів). К.: Видавництво політичної літератури України, 1970.-С. 252. 4 Логвин Г. Н. До питання про архітектуру братської Чеснохресноі церкви в Луцьку на Волині//Бюлетень, К., Інститут історії і теорії архітектури Академії архітектури У РСР, 1949, № 1-2/ - С. 33-<3. 5 Памятники градостроительства й архитектурм Украинской ССР. К.: Будівельник, 1985, ст. 2.- С. 53, 46. 6 Про первісну топографію Луцька дивись: Колосок Б. В. Історико-топографічні умови виникнення Луцька//Археологія, N5 20.- К.; Наук. думка, 1076.-С. 51-59. 7 Памятники, чзданные Киевской комиссиею для разбора древних актов.-К., 1898, т. 1.-С- 3-"!. 8 Памятники, изданньїе Временной комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденной при Киевском военном, Подольском й Волынском генерал-губернаторе.- К., 1848, т. І, отд. І,-С. 4- 6; АЮЗР, ч. 1,-С- 474-476. 9 Памятники, изданные Временной комиссиею... К., 1848, т. І, отд. 1,-С. 9-12. 10 Памятники, изданные Киевской комиссиею... К., 1848.-С. 4. 11 АЮЗР. ч, І, т. 6.-С. 474. 12 Памятники, кзденные Временной комиссиею... К" 1848.-С. 3. 13 АЮЗР, ч. І, т. 6.-С. 333-334; Каталог колекції документів Київської археографічної комісії. К., Наук- думка, 1 971.-С. 35. 13 Памятники, изданньїе Временной комиссиею... К.. 1848.-С. 4. 15 Там же.-С. 5 16 Памятники, изданкые Киеаской комиссиею... К., 1898, т. І.-С. 5. 17 Памятники, изданньте Временной комиссиею.-К., 1848, т. І.-С. 6. 18 Перштейн А. Луцк и его древности//Времемник императорского общества истории й древностей Российских.- М-, 1851,-С. 38-39. 19 Памятники, изданные Киввской комиссиею... К., 1898, т. І.-С. 7. 20 АЮЗР, К., 1883, ч. І, т. 6.-С. 479-480. 21 АЮЗР, К., 1883, ч. І, т. 6.-С- 482. 22 Право ставропігії для луцької братської церкви було скасоване 1624 року. Але і в 1620-1624 роках його фактично не було, бо за участю того ж Феофана відновилася православна ієрархія, якій мусило підпорядковуватися братство. Див.: Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI-XVIII століття.-К.: Наук. думка, 1966.-С. 38. "В 1626 р. Костянтинопільський патріарх Кирило грамотою від 9 грудня, затвердивши Львівську ставропігію, постановив, що, крім неї, може існувати став ропігія лише у Вільні, а всі інші, що були встановлені патріархом єрусалимським, підпорядкував владі місцевих єпископів". Див.; Уводский Н. Исторический очерк древнмх Волынских Епархнй Владимирской й Луцкой//Волынские впархиальные ведомости.-1878.- № 12.-С. 489. 23 Памятники, изданные Киевской комиссиею... К., 1898, т. І.-С. 9. 24 Там же.-С. 14-15. 25 Там же.-С. 17. 26 АЮЗР, ч. 1, т. 6.- С. 491. 27 Там же.-С. 407. 28 Підстолій - сановник при дворі короля, який відав справами придворних банкетів. 29 АЮЗР, ч. 1, т. 6.-С- 512-515. 30 Там же.-С. 513 -514. 31 АЮЗР, ч. 5, т. І.-С. 63-64; Каталог колекції документів Київської археографічної комісії. 1369-1899--К.; Неук. думка, 1971.-С. 27- 28. 33 АЮЗР, ч. 6, т. І.-.С. 256-257. 34 АЮЗР, ч. І, т. 6.-С. 514. Памятники, изданные Киевской комиссиею... К., 1898, т. І.-С. 19. 35 Там же.-С. 62. 36 АЮЗР, ч. 1, т. 6.-С, 704-706. 27 Див,: Грушевский /Л. Иллюстрированная мсторня украинсиого народа. СП6., 1913.-С. 120. 38 Памятники, изданные Киевской комиссиею... К., 189 8, т. І.-С. 93.