Міляєва Л. С. Майстер XVI ст. Андрійчина / ж. «Українське мистецтво». 1971, в. 5; Мистецтво України: Енциклопедія в 5 т. Т. 1. К., 1995, с. 60

АНДРІЙЧИНА МНОГОГРІШНИЙ

У бібліотеках Москви та Новгорода зберігаються книжки, ілюстровані художником, який скромно підписував­ся: "Мазав Андрійчина Многогрішний". В ті часи модним було пе­реінакшувати свої імена на латинський лад. Німецький гуманіст Бауер (в перекладі з німецької – селюк) гордовито іменував себе Агріколою, що, до речі, означає "селюк" латиною. Андрійчина Многогрішний не латинізує своє ім'я, залишається українцем.

Якби навіть крім кількох мініатюр Андрійчини ми не мали жодного українського ренесансного малюнка, все одно було б ясно, що ренесансний живопис існував вУкраїні.

Ми дуже мало знаємо про Андрійчину Многогрішного. Деякі етапи життя художника можна уявити з певною ймовірністю, якщо уважно роздивлятися його книжкові ілюстрації.

У ті часи заможні і освічені люди збирали для своїхбібліотек книжки, здебільшого писані на пергаменті, багато ілюст­ровані. Друковані їх не цікавили - дешеві й безбарвні.

Найвідоміша книжка, проілюстрована Андрійчиною, - так зване "Холмське Євангеліє". Саме Євангеліє датується ХШ століттям. А ілюстрації Андрійчини - це вже ХVІ століття.

На хвильку уявімо собі, що сучасник Андрійчини, якийсь холмський книголюб придбав рукописне "Євангеліє" ХШ століття, ілюстроване, але так, як ілюстрували ЗОО років тому.

- От біда! - скаржиться він. - Надто вже ці малюнки якісь варварські. Прости господи, але здається, що намальованих тут святих схопили корчі! І які вони всі худі, виснажені!

І він замовляє Андрійчині нові ілюстрації, щоб осучаснити давню книгу. Чому саме Андрійчині? Може, художник був його земляком?

Місто Холм – сусід Любліна і Кракова. Коли король Ягайло заснував у Кракові університет, його дружина влаштувала при університеті бурсу для незаможних православних юнаків. Бурса існувала і за часів Андрійчини, він міг там навчатися. Тоді ж у Кракові при бернардинському монастирі працював скрипторій - майстерня, де виготовляли рукописні книги, що мали характерну, чисто місцеву прикмету - перенасиченість орнаментикою. Таку перенасиченість ор­наментом бачимо і в декотрих малюнках Андрійчини. Можливо, навчався він в університеті, бував у скрипторії, спілкувався з чен­цями, хоч і був православний, а вони - католики.

Віротерпимість - ознака Ренесансу. Євангеліста Луку Андрійчина намалював з католицькою тонзурою на голові... Трошки смішно, а може, зворушливо: прототипом для Луки міг послужити хтось із його приятелів-бернардинців. А може, художник товаришував з якимось ревним католиком у Львові - хто лише не бував у цьому місті, центрі гуманізму й освіти вУкраїні. Бував - не міг не бувати там і Андрійчина.

В його малюнках відчутні давньоукраїнські та ренесансні впливи. З одного боку - традиційні для України сині, червоні та золоті барви, але нова, ренесансна гармонія їхніх сполучень.

Архітектурні куліси позаду євангелістів, як і на іконах, символізують місто, згабки традиційних хітонів та гіматіїв мальовано витонченими кольоровими і золотими штрихами, як у Софії Київській. Але фігури обрамлені, як це робили венеціанські майстри, пишними тріумфальними арками. Очевидно наш земляк побував йу Венеції. Малюнки перенасичені античним декором: важкі, соковиті рослинні орнаменти наче вихлюпуються з рогів достатку, захоплюючи мало не весь аркуш.

Але на відміну від флорентійських, ці орнаменти розміщені на аркуші без жорсткої системи, трохи довільно, навіть хаотично. Вони м'які, подат­ливі, насуваються, тіснять одне одного. Так міг малювати худож­ник, в якого не вщухла емоційність, і холодні правила інтелек­ту не здолали душевної живогрепетності.

Орнаменти на мініатюрах Андрійчини утворюють навкіл тріумфальних арок вінок слави, водночас символізують Едем, -"Земний рай", а ще - нагадують розкішний східний килим.

Андрійчина воліє змалювати рай на землі, а не на небі. І хоча він зображує небо не голубим, як італійці, а золотим, іконописним, воно в порівнянні з рослинним орнаментом займає незначну площу.

Одяг на героях Андрійчини - традиційний для іконопису, але по-ренесансному просторий, це робить його персонажів кре­мезними богатирями. Як вони різняться від щуплих, безплотних зображень середньовічних святих!

Такі художники як Андрійчина мали вплив на своїх земляків. Доказ тому - "Пересопницьке Євангеліє", те саме, на якому присягають президенти України